
Якщо коротко — про те, як партнерам стати ближчими одне до одного, подолати конфлікти й повернути в стосунки розуміння та любов.
Авторка книги, клінічна психологиня Сью Джонсон, розповідає про емоційно-фокусовану терапію, яка допомагає парам долати проблеми у спілкуванні. Ще донедавна вважалося, що дорослим людям близькість не потрібна. Згідно з цією точкою зору виходило, що якщо доросла людина відчуває потребу в підтримці, то з нею щось не так — вона не самодостатня або хвора. Але дослідження показали, що всім — від малого до старого — потрібна близька людина, яка буде розуміти, приймати та любити.
Авторка стояла біля витоків теорії про необхідність близькості у дорослих стосунках. Вона застосувала теорію прив’язаності Джона Боулбі до стосунків дорослих людей у парі й зрозуміла, що ця теорія ефективно працює на практиці.
У своїй книзі Сью Джонсон розповідає, що існують небезпечні патерни — моделі та сценарії поведінки, які ведуть до нерозуміння, сварок і конфліктів. Але водночас ми можемо навчитися переписувати завчені сценарії, щоб у стосунках панували розуміння, любов і близькість.
Про те, як це зробити, авторка пропонує кілька важливих ідей.
Попри те, що існує багато теорій про любов, багато з яких з'явилися ще в давнину, досі нікому не вдалося "розшифрувати" це почуття.
Останніми десятиліттями у західному суспільстві спостерігається тенденція до соціальної ізоляції та втрати родинних зв’язків. Все більше людей не відчувають турботи й співчуття близьких, все більше людей живуть далеко від рідних.
Одночасно з цим все більше людей з ранку до ночі зникають на роботі. У таких умовах завести близькі стосунки складно.
Раніше спосіб життя був іншим. Люди мали великі родини, спілкувалися із сусідами, були членами різних спільнот. Сучасна ж людина, перевантажена роботою, очікує отримати всю необхідну підтримку від своєї другої половини. Тому зараз багато людей вважають головною метою життя любовні стосунки.
Часто будувати стосунки заважають міфи про романтичну любов, які міцно закріпилися в сучасній масовій культурі. Проте однозначно можна сказати, що потреба в любові, близьких стосунках та емоційному зв’язку закладена в нас на генетичному рівні. Любов допомагає нам виживати як виду, оскільки забезпечує людину захистом і підтримкою.
Ще в середині XVIII століття було помічено, що діти в сиротинцях вмирали від смутку, хоча мали достатньо їжі. У 30-х і 40-х роках XX століття діти-сироти масово вмирали в лікарнях через те, що ніхто не виявляв до них турботи й любові.
Британський психіатр Джон Боулбі став засновником теорії прив’язаності. Сам він народився на початку XX століття в аристократичній британській родині та, за традиціями того часу, виховувався гувернантками, а потім у школі-інтернаті. Сидіти за столом із батьками йому дозволили лише в 12 років. Через такі стосунки з батьками, точніше їхню відсутність, під час навчання в медичному коледжі Боулбі сам став пацієнтом психіатра. Тоді він і дійшов думки, що причиною саморуйнівної поведінки багатьох молодих людей є нездорові стосунки з батьками.
Проте в середині XX століття мало хто пов’язував погану поведінку дітей із відсутністю близькості у стосунках із батьками, і дітей лікували окремо від них. Боулбі ж вважав, що поганою поведінкою діти сигналізують про те, що їм потрібні допомога й увага. Але суспільство тоді вважало, що якщо приділяти дітям багато уваги й балувати їх, то вони не виростуть самостійними та незалежними. Тому дітей тримали на відстані.
Визнання теорія прив’язаності Боулбі отримала після цікавого експерименту. Осиротілим мавпочкам пропонували на вибір "матерів". Одна "мати" була з дроту, з гумовим соском, у якому було мавпяче молоко. Друга була з махрових рушників, м’яка, але без молока. Усі мавпочки віддали перевагу м’якій і теплій матері.
Наприкінці 90-х років XX століття теорія прив’язаності отримала новий розвиток. Попри те, що сам Боулбі стверджував, що з віком потреба у близькості не зникає, у середині XX століття ці ідеї не знайшли підтримки. Вважалося, що зрілим і самодостатнім особистостям прив’язаність не потрібна.
Однак різноманітні експерименти підтвердили теорію Боулбі. Після експериментів зробили висновки, що впевненість у надійності та безпеці романтичного зв’язку між партнерами веде до щасливих стосунків. Відчуваючи безпеку у стосунках, ми легше вирішуємо конфлікти, поводимося доброзичливіше, у нас підвищується самооцінка, ми стаємо більш допитливими та відкритими до нового.
Людина — не просто соціальна істота. Кожна людина сильно потребує близького зв’язку з іншими людьми. Постійні близькі стосунки сприятливо впливають на фізичне, емоційне та ментальне здоров’я. Але важливо не просто мати стосунки, а й їхня якість. Негативні стосунки (агресивні, насильницькі) не зміцнюють, а руйнують здоров’я.
До авторки на прийом приходили різні пари. Вона завжди запитувала, в чому полягає головна проблема їхніх стосунків і як можна її вирішити. Кожна пара пропонувала свої варіанти. Але всі вони упускали головне — їхні проблеми й невдоволення одне одним були лише видимою частиною проблеми. Суть полягала в тому, що між партнерами не було емоційної близькості, вони не відчували себе в безпеці, перебуваючи разом.
Сварки, крики й з'ясування стосунків — це лише симптоми, за якими приховані страх і відчай: чи люблять мене? Чи цінують мене? Чи потрібен я? Сварки стають спробою досягти головної мети — достукатися до партнера й відновити відчуття безпечної близькості.
Коли близька людина емоційно недоступна, нам стає самотньо й сумно. Через це виникають різні негативні емоції, зокрема страх. Страх, по суті, — це сигнальна система організму, яка активується, коли ми відчуваємо загрозу безпеці.
Страх — давня й примітивна емоція, яка змушує нас одразу реагувати на небезпеку: кричати, з'ясовувати стосунки або замикатися в собі.
Усі люди сваряться, і це нормально. Якщо пара впевнена у міцності своїх стосунків, страх швидко зникає, адже ми розуміємо, що реальної загрози немає. Але якщо стосунки далекі від ідеальних, під час сварки людину може охопити жах і первісна паніка. Тоді події розвиваються за двома сценаріями: людина або віддаляється й замикається в собі, або починає чіплятися за партнера й вимагати впевненості. Постійне використання таких стратегій лише збільшує невпевненість, частішають сварки, а партнери дедалі більше віддаляються одне від одного.
Чому ж навіть у люблячих парах трапляються такі конфлікти? Авторка бачить причину в тому, що партнери більшу частину часу не налаштовані одне на одного й не розуміють емоційного стану одне одного. Ми не вміємо спілкуватися, пояснювати, чого хочемо, не розповідаємо, що відчуваємо, а натомість очікуємо, що партнер сам здогадається. Ми натякаємо, вимагаємо й маніпулюємо, замість того щоб просто попросити. Таке спілкування призводить до конфліктів і не дає позитивних результатів.
Чим довше партнери залишаються неналаштованими одне на одного, тим гіршими стають стосунки. Більшість шлюбів розпадається не через загострення конфліктів, а через втрату прив’язаності й емоційної чутливості. Саме через нестачу чуйності розпадається більшість пар. Партнери мають підтримувати одне одного, підлаштовуватися й чутливо реагувати на емоції.
Ще донедавна вважалося, що зрозуміти любов неможливо, а сильні емоції небезпечні, тому їх варто уникати. Авторка прагнула розібратися в емоціях, щоб допомогти своїм пацієнтам. Вона почала відтворювати діалоги пар, щоб ті побачили, на якому етапі їхні стосунки почали розвиватися в неправильному напрямку й могли проаналізувати це.
У багатьох діалогах партнери ходять по колу й не знаходять виходу. Наприклад, дружина кричить і критикує чоловіка, а у відповідь він замикається. Це ще більше розпалює дружину, яка починає кричати ще голосніше, що ще більше ранить чоловіка, і він ще більше віддаляється. Скарги дружини сигналізують чоловікові мовчати. Він використовує мовчання як засіб самозахисту.
Однак будь-який конфлікт має глибший рівень, де можна знайти його справжні причини. У їх основі зазвичай лежать такі емоції, як сум, сором, страх і розгубленість. Коли людина усвідомлює, що вона відчуває насправді, вона може обговорити ці емоції з партнером. Також вона може помітити патерни, які постійно призводять до конфліктів. Розібравшись із емоціями й патернами, подружжя може відчути себе в безпеці, почати спілкуватися по-новому й більше довіряти одне одному.
Руйнівні патерни активуються, коли один із партнерів не може достукатися до іншого й встановити позитивний емоційний контакт.
Коли подружжя аналізує свої діалоги й розуміє, що вони стають заручниками певних моделей поведінки, вони починають відкриватися й ставитися до одне одного уважніше.
Переконавшись у ефективності підходу з діалогами, авторка звернулася до свого наукового керівника з проханням провести дослідження й підтвердити результативність методу.
Протягом 15 років було проведено численні експерименти, які показали, що певні емоційні сигнали можуть змінювати характер зв’язку між людьми, допомагають уникнути руйнівних думок і дозволяють побудувати стосунки на новому рівні.
Цей метод отримав назву "емоційно-фокусована терапія" (ЕФТ).
Було помічено, що невеликі переломні моменти визначають, у якому напрямку розвиватиметься розмова й чи спалахне конфлікт. У основі будь-яких стосунків лежать емоційні реакції. З’ясувавши, що всі конфлікти в стосунках розвиваються за законами теорії прив’язаності, авторка зрозуміла, що можна налагодити стосунки навіть у парах, які втратили надію. Завдяки своїй методиці авторка допомагала парам навчитися прислухатися одне до одного, розуміти потреби й страхи, а також будувати близькі стосунки.
Мета діалогів ЕФТ — розвиток емоційної чутливості, яка включає три компоненти: відгук, небайдужість та щирість.
Усього терапія містить 7 діалогів:
Наше щастя й емоційний стан багато в чому залежать від стосунків із коханою людиною. Водночас емоційний стан може змінитися в одну мить, а спокій перетворитися на гнів через необережно сказане слово чи незначну дію.
Зазвичай конфлікти виникають через три моделі поведінки: «знайти винного», «негативний танець» і «завмри та тікай».
Закохуючись, люди стають вразливими. Їх може поранити будь-яке необережно сказане слово або найпростіший вчинок. Зазвичай дрібні образи швидко забуваються. Але у кожної людини є слабке місце — «болюча мозоль», яка може завдати сильного болю і надовго вибити з рівноваги.
«Болючою мозолем» авторка називає надчутливість, яка формується у стосунках (як минулих, так і теперішніх) через постійне ігнорування потреб і емоцій людини. Негативний досвід із часом призводить до збіднення емоційного життя.
Часто першими «болючу мозоль» натирають дітям їхні батьки. Вони формують шаблон поведінки у стосунках і дають приклад. Важливі також стосунки з іншими родичами, з якими дитина часто контактує, і, звісно, любовні стосунки в дорослому віці.
Авторка наводить приклад чоловіка, який дуже негативно реагує на дружнє спілкування своєї дружини з іншими чоловіками, оскільки його перша дружина неодноразово йому зраджувала. А ось приклад жінки: її засмучує, що чоловік рідко хвалить її та не робить компліментів. Причина криється в дитинстві — її мати рідко хвалила дівчинку й часто казала, що вона некрасива. Тепер жінці постійно потрібно підтвердження того, що вона гарна й талановита.
Багато людей навіть не помічають, що «наступають» на чужі «болючі мозолі», а також не визнають наявності власних. Зазвичай вони реагують лише на вторинні прояви — відчуження або спалахи гніву, які маскують справжні емоції, що виникають, коли хтось зачіпає болючі точки.
Щоб уникнути травмування «мозолів», недостатньо просто усвідомити проблему. Необхідно знайти й вилікувати всі «болючі мозолі» обох партнерів. Це може потребувати часу й зусиль, але без цього неможливо побудувати довірливі стосунки.
Чуйний і уважний партнер може допомогти повернути відчуття безпеки й упоратися з болючими емоціями.
Як зрозуміти, що вам чи вашому партнеру «наступили на мозоль»? Різко змінюється настрій — людина або замикається, або починає розпалюватися. Інший партнер може не зрозуміти, що сталося, адже до цього все здавалося спокійним. Сигналом може стати слово, фраза, дія чи навіть просто погляд.
На стрес може відреагувати й тіло — можуть з’явитися проблеми зі шлунком, нудота чи зміни в голосі.
Якщо ви помітили різку зміну настрою, варто шукати «болючі мозолі». Задайте собі запитання: що сталося? Який сигнал (дія партнера) викликав зміну настрою? Як відреагувало ваше тіло? Що ви зробили потім? Зробіть висновки про те, які негативні емоції спрацювали і яку проблему потрібно обговорити з партнером.
Якщо ви визначили свої патерни й «болючі мозолі», то зможете вчасно зупинити конфлікт. Це створить атмосферу емоційної безпеки. Але для цього необхідно докласти спільних зусиль: ставити себе на місце партнера, виявляти участь, просити підтримки.
Щоб уникнути розгорання конфлікту, слід дотримуватися такого порядку дій:
З кожним разом вам буде легше помічати переломні моменти та запобігати розвитку конфлікту. Це не означає, що сварок більше не буде. Але ви навчитеся чути одне одного й уникати серйозних конфліктів.
Коли люди закохуються, вони наче налаштовуються на одну хвилю. Вони впевнені одне в одному та чутливо реагують на будь-які прояви емоцій. Але з часом цей зв’язок слабшає, і сигнали перестають досягати адресатів.
Щоб підтримувати міцний зв’язок, потрібно знову навчитися налаштовуватися на партнера, як це було на початку стосунків. Для цього необхідно свідомо створювати моменти залученості та зміцнювати близькість.
Спочатку буде складно визнавати свої почуття й відмовлятися від самооборони. Але, відкриваючись партнеру й розповідаючи про свої потреби, ви підвищуєте ймовірність того, що вас почують і зрозуміють.
Перш за все ви повинні усвідомити й зрозуміти свої почуття, зрозуміти, чого боїтеся найбільше. Зверніть увагу на фрази, вчинки, образи. Сформулюйте, які сигнали вас лякають. Потім вислухайте партнера, що викликає страх у нього.
Далі чітко сформулюйте, що вам найбільше необхідно від партнера, чого ви очікуєте. Відверто позначаючи свої потреби, ви запрошуєте партнера на новий рівень спілкування. Налаштовуючись на потреби одне одного, ви робите свої стосунки безпечнішими й надійнішими, адже вчитеся розуміти партнера й самих себе. Авторка зазначає, що це вміння допомагає парам легше долати конфлікти та розбіжності, адже вони вчаться проявляти чуйність і помічати найменші емоції одне одного.
Дослідження показують, що в моменти емоційної близькості в мозку виробляється велика кількість окситоцину — гормону радості. Звідси висновок: чим більше ви проявляєте участі й налаштовуєтесь на потреби партнера, чим більше торкаєтеся одне одного, тим щасливішими ви обоє стаєте. Навіть думки про кохану людину сприяють виробленню окситоцину.
Іноді люди досягають значного прогресу в побудові гармонійних стосунків, але єдиний спогад здатний зруйнувати все й відкинути стосунки на кілька кроків назад. Здається, це дрібниця, але вона може мати великі наслідки, оскільки не дає спокою одному з партнерів і пригнічує його. Найчастіше це пов’язано з відмовою одного з партнерів підтримати іншого емоційно під час важкої ситуації.
Партнер, який відмовився надати підтримку, може не розуміти, що сталося, адже подія могла статися давно. Як можна пам’ятати таку «дрібницю» так довго? Але ця помилка може знищити безпечні стосунки, адже другий партнер тепер не відчуває себе в безпеці та не впевнений, що його підтримають у наступній важкій ситуації.
Авторка наводить приклад пари, де дружина дуже переживала через підозри на рак грудей, адже у її матері й бабусі була ця хвороба. Жінка дуже хотіла, щоб чоловік її обійняв і розділив із нею переживання. Але чоловік лише поплескав її по плечу й сказав, що не варто засмучуватися заздалегідь, поки немає результатів. Результати показали, що раку немає, але для жінки така спокійна реакція чоловіка стала травмою, яку вона не могла забути. Вона не була впевнена, чи зможе розраховувати на його підтримку в майбутньому.
Моменти, коли одному з партнерів потрібна підтримка, можуть стати переломними — вони або зміцнюють союз, або руйнують його. Лише визнання проблеми та її вирішення здатні відновити довіру й повернути емоційну залученість.
Часто партнери завдають таких травм не зі зла. Вони просто не розуміють, чого потребує їхня друга половина, і не знають, як допомогти. У той же час їх можуть мучити власні страхи, через які їм бракує ресурсів для підтримки партнера.
Дехто намагається заховати образу глибоко, але забути її повністю не вдається. Вона буде мучити та призводити до охолодження стосунків. Авторка наводить приклад жінки, яка тримала образу 17 років, а потім «вибухнула». Не варто доводити до такого. Якщо дії партнера вас поранили, обговоріть це з ним. Визнайте свої почуття, обговоріть і пропрацюйте їх разом. Можливо, до цієї розмови доведеться повернутися кілька разів, щоб остаточно подолати всі страхи.
Шість кроків до прощення:
На початку стосунків пристрасть спалахує, і люди постійно торкаються одне одного. З часом природне тяжіння слабшає, і обійми, дотики та секс стають дедалі рідшими.
Деякі люди вважають, що пристрасть не триває вічно, і це нормально, якщо вона поступово згасає, залишаючи після себе міцну дружбу. Інші ж бачать у сексі самоціль і вивчають пози, техніки, експериментують із різними іграшками, розглядаючи секс лише як спосіб фізичного задоволення.
Авторка ж стверджує, що емоційна близькість і секс нерозривно пов’язані та взаємно доповнюють одне одного. Емоційна близькість сприяє гарному сексу, який, своєю чергою, зміцнює зв’язок між партнерами. Сексуальне задоволення важливе, але це не єдина складова щасливого шлюбу та довірливих стосунків.
Було проведено опитування серед різних пар — щасливих і тих, що перебувають на межі розлучення, щоб зрозуміти, наскільки їхнє щастя залежить від сексуального задоволення. Щасливі пари оцінили цей вплив у 15–20%, тоді як нещасливі — у 50–70%. Незадоволені пари вважали, що саме проблеми в сексуальній сфері є головною причиною їхнього розлучення.
Авторка робить висновок: для задоволених пар секс — це лише один зі способів отримати задоволення й зміцнити близькість. Для незадоволених пар проблема полягає не в самому відсутності сексу, а в несумісності в ліжку. Коли пара втрачає близькість, партнери перестають відчувати себе в безпеці, а їхній зв’язок слабшає.
У сексі люди зазвичай переслідують одну з трьох цілей: самоціль, розрада чи єднання.
Життя не стоїть на місці. Недостатньо один раз попрацювати над стосунками, щоб вони завжди залишалися гармонійними. Щоб почуття залишалися сильними, потрібно постійно над ними працювати. В іншому разі знову можуть виникнути сварки та конфлікти.
Авторка порівнює любов із вивченням мов: якщо ви постійно використовуєте мову, то поступово вдосконалюєте свої знання. Якщо не користуєтесь, то забуваєте. Так само і з любов’ю — тільки постійна робота над почуттями створює гармонійні стосунки.
Сьомий діалог присвячений підтриманню тривалих стосунків і складається з кількох етапів:
Постійне згадування таких моментів і їхнє відтворення допоможе підтримувати любов. Авторка порівнює ці спогади з розгляданням фотографій у сімейному альбомі.
Починаючи стосунки, люди відкривають партнеру свій внутрішній світ, у якому часто ховаються травми минулого та внутрішні «демони». Від близької людини ми очікуємо підтримки, яка приносить розраду й захист навіть у найскладніших ситуаціях.
Раніше вважалося, що психологічні травми — рідкісне явище. Сьогодні посттравматичний стрес визнається дуже поширеним. У разі травматичних подій (насильство, втрата близької людини, важка хвороба) людина не здатна впоратися з емоціями та відчуває безвихідь.
Якщо в людини є люблячий і розуміючий партнер, травми виліковуються швидше, адже вона розуміє, що не самотня.
Коли партнери разом долають травми, їхні стосунки стають міцнішими й переходять на новий рівень.
Люди, зайняті небезпечними професіями, часто відключають емоції, щоб ті не заважали їм у роботі. Вони приховують свої страхи та сумніви, не визнаючи травм, і не обговорюють переживання з близькими, щоб захистити їх. Але травматичні події змінюють людину й її сприйняття світу. Навіть якщо людина уникає обговорення почуттів, болючий досвід змінює її поведінку: хтось відсторонюється, хтось зривається.
Авторка радить травмованим людям знайти сили поділитися своїми переживаннями з близькими, щоб вони могли зрозуміти їхні страхи та тривоги й допомогти знайти вихід із ситуації.
Міцні й надійні стосунки дають розраду, допомагають жити далі, зменшують біль, показують, що «нову людину», яка з’явилася через травму, усе ще люблять і цінують, а також допомагають зрозуміти сенс пережитого.
Фахівці зі стресових ситуацій вважають, що наслідки травматичної події залежать не від її масштабу, а від здатності людини шукати й знаходити розраду в інших.
Любов і близькість надають життю сенс, роблять нас щасливими, є надійною опорою, яка допомагає легше долати труднощі. Проте досі поширена думка, що здорові люди — це ті, хто не потребує інших, а тих, хто потребує близькості, часто вважають незрілими. У сучасному світі більше цінуються досягнення та матеріальні блага, ніж сімейні цінності. Але що ми згадаємо на смертному одрі? Що насправді головне в нашому житті?
Усі люди народжуються залежними й безпорадними. Але залежність від інших людей залишається з нами до самої смерті. Завдяки підтримці рідних і близьких ми стаємо сильнішими. Якість любові, яку отримують люди, визначає якість їхнього життя.
Щоб будувати міцні стосунки, люди повинні вміти розпізнавати свої потреби й бажання, а також розповідати про них іншим, щоб ті могли відреагувати.
Нам важливо бути відкритими та чуйними не лише на фізичному, а й на емоційному рівні. Деякі люди вважають, що партнер повинен здогадатися про їхні почуття за діями. Наприклад, чоловік важко працює, щоб забезпечити сім’ю, допомагає по дому, вирішує побутові проблеми, але не говорить про свої почуття й не обіймає дружину. На його думку, всі ці дії свідчать про любов і повагу. Але дружина бачить його холодним і відстороненим. Розмови про почуття, обійми й поцілунки дарують відчуття щастя та заспокоюють.
Навіть якщо у стосунках і так усе добре, потрібно продовжувати над ними працювати. Люди змінюються, і те, що раніше працювало, може стати причиною конфлікту. Працюючи над стосунками, ви зможете виходити на новий рівень і завжди підтримувати вогонь любові.
Будуючи міцні стосунки, ви показуєте дітям приклад, якою повинна бути сім’я, і вчите їх працювати над стосунками. У майбутньому вони знатимуть, як будувати здорові стосунки. Тому хороші стосунки між подружжям — це не лише особисте питання, а й користь для всього суспільства, у якому буде більше міцних сімей і щасливих людей.
У своїй книзі авторка неодноразово підкреслює головну ідею — не лише діти, як вважалося раніше, а й дорослі потребують близькості, любові та прив’язаності. Близькі стосунки — це природна й необхідна потреба кожної людини.
Наші конфлікти, претензії, сварки — лише вершина айсберга, за якою ми не бачимо головної причини проблем у стосунках — емоційної роз’єднаності. Зрозумівши потреби партнера й усвідомивши свої бажання, навчившись просити, приймати й надавати підтримку, ви зможете побудувати гармонійні стосунки.
Якщо вам цікаво, також можна почитати: