Гіпноз у крові: як Мілтон Еріксон зачарував світ

Це історія хлопчика з Вісконсину, який навчився говорити так, що люди переставали боятися й починали жити.

5 грудня 1901 року в американській глибинці, містечку Невада, штат Вісконсин, народилася дитина, яку з рівним успіхом можна було б назвати "генієм навіювання" або "майстром непрямого компліменту". Мілтон Еріксон — людина, яка, здається, могла б переконати навіть дощ піти за розкладом. Але про все по черзі.

У 17 років Мілтон опинився в положенні, яке важко назвати обнадійливим: поліомієліт майже повністю паралізував його. Але хіба можна зламати людину, яка пізніше скаже своїм пацієнтам: "У вас завжди є більше сил, ніж ви думаєте"? Позбавлений можливості рухатися, Еріксон почав використовувати свої головні інструменти — очі та вуха.

Дні та ночі він вивчав оточуючих. Як люди посміхаються? Чому голос матері заспокоює, а погляд батька викликає страх? І найголовніше: що робить слова сильними? Усі ці спостереження перетворили майбутнього психіатра на справжнього мага людської поведінки.

До речі, лікарі стверджували, що він ніколи не зможе ходити. Мілтон лише посміхнувся і вирішив, що якщо розум може керувати тілом, то він навчиться рухатися знову. Через кілька років він не тільки ходив, а й водив машину пустельними дорогами Аризони.

Мілтон Еріксон не отримав свого підходу до гіпнозу у рамках формального навчання — він розробив його самостійно, спираючись на власні спостереження, досвід та медичну практику. Проте його інтерес до гіпнозу зародився ще під час навчання у медичній школі при Університеті Вісконсину, де він уперше познайомився з традиційними техніками директивного гіпнозу.

На початку своєї кар’єри він вивчав роботи Жана-Мартена Шарко та Зигмунда Фрейда, але швидко зрозумів, що їхні підходи занадто догматичні для успішного застосування у реальній практиці. Натомість він почав експериментувати з гіпнозом на своїх пацієнтах, одночасно досліджуючи, як можна використовувати їхні особисті переживання й особливості мислення у процесі терапії.

Еріксон жив у часи, коли гіпноз вважався або цирковим трюком, або методом залякування пацієнтів строгим голосом: "Ти заснеш, щойно я клацну пальцями!" Але Мілтон вирішив, що людська душа не повинна бути ареною для наказів.

Замість того, щоб казати пацієнту, що йому робити, він почав розповідати історії — про ковбоїв, собак, про те, як один фермер знайшов спосіб виростити троянди на своїй землі. Поки пацієнт слухав, він сам знаходив рішення своїх проблем. Еріксон називав це "непрямим навіюванням", але по суті він був майстром терапевтичного сторітелінгу.

Еріксон любив повторювати, що гіпноз — це не стан магічного сну, а те, що з нами відбувається щодня. Задумались, читаючи цю статтю? Вітаємо, ви теж були у легкому трансі! Мілтон вважав, що достатньо лише трохи спрямувати людину, і її власне підсвідоме знайде вихід із будь-якої ситуації.

Він використовував гіпноз, щоб позбавляти людей болю, страхів і фобій. Але робив це настільки майстерно, що пацієнти іноді навіть не помічали, що перебувають під гіпнотичним впливом. Одного разу він переконав людину з хронічним болем, що її стан покращився, просто поговоривши з нею про риболовлю. Риба, щоправда, не клюнула, але біль минув.

Мілтон Еріксон пішов із життя у 1980 році, але залишив по собі колосальний спадок. Його методи надихнули нейролінгвістичне програмування (НЛП), короткострокову терапію та безліч інших напрямків психології. Однак сам він завжди залишався скромним і практичним.

"Якщо у вас немає всіх інструментів, ви використовуєте те, що є," — любив казати Еріксон. І сам був найкращим прикладом того, як сила думки й кілька метафор можуть змінити життя.

Тож, якщо ви раптом відчуваєте, що застрягли на життєвому роздоріжжі, згадайте Мілтона. Можливо, усе, що вам потрібно, — це невелика історія про те, як фермер виростив троянди. Або, принаймні, чашка чаю й кілька хвилин у власному трансі.