
У продовження теми нечутливості та нерозуміння своїх емоцій.
Я хочу поділитися досвідом про те, що не лише наші партнери нам «дзеркалять» щось про нас. Про те, що ми не чуємо, не розуміємо, не хочемо бачити, але це є. А часто звернення клієнтів бувають уже тоді, коли це «щось» проявляється хворобами в тілі їх або когось з близьких. Бо як же інакше звернути увагу на проблему?
Особливо до 7 років (хоча зараз є багато інформації, що до 12) — це одне «поле» з мамою. Часті хвороби, певна поведінка, немотивована агресія, бійки, крики, проблеми з однолітками, адаптацією до садочка чи початкової школи бувають не стільки проблемою дитини, скільки відображенням внутрішнього стану мами або ситуації в родині. Бо дитина — не сама по собі. Дитина — це частина родини ваших клієнтів.
Діти відчувають усе. Але інтерпретують по-своєму. До речі, під час сварок батьків, розлучень винними в цьому відчувають себе саме діти ваших клієнтів, і відповідно це проявляється в їхній поведінці. Звісно, все індивідуально. Іноді хвороби — це просто хвороби, а іноді й ні.
Наразі у моїй практиці доволі часто буває, що клієнти до мене звертаються не як до психолога, а з проханням порадити «гарного лікаря», бо «вже де тільки не були і що тільки не пробували», а результат приносить саме робота з мамою.
Про підлітків зараз не пишу, бо підлітковий вік — це велика окрема тема. Хоча те, як його проходить дитина, є індикатором стану сім’ї в розрізі підтримки, діалогу, взаєморозуміння.
І так, іноді самому розібратися буває непросто.
І це не про «виносити сварки з дому» або «прати брудну білизну на людях». І це про конфіденційність, підтримку, аналіз і виправлення ситуації.