Євген ІЛЬЇН

До однієї з річниць захоплення Києва ордами з півночі під червоними прапорами я вирішив написати роман про драматичні події тих пронизливих зимових днів. Перегортаючи пожовклі сторінки газет за 1917 і 1918 роки у бібліотеці Вернадського, я був вражений тим, наскільки ті криваві події нагадували сучасність. Істеричні статті в офіційній імперській пресі про український народ, якого, за їхніми словами, «не існувало», підірвані диверсантами склади боєприпасів на Звіринці, самопожертва українських студентів у бою під Крутами та варварський обстріл міста з важких гармат...

Чаклунство було невід’ємною частиною життя і світогляду давніх людей, і це нікого не дивувало

Як муза приходить до автора – це дуже індивідуальне, інтимне явище, навіть у певній мірі містичне. Це можна порівняти з осяянням, яке настає для сліпого, який блукає в темряві, – він відкриває очі й з подивом бачить світло, так само і письменник починає судомно стукати по клавіатурі, дивлячись у порожнечу перед собою