502
Нові дослідження змушують поглянути на нашу повсякденність зовсім інакше. Якщо раніше виявлення мікропластику у легенях, печінці, крові та серці здавалося межею, то тепер вчені повідомляють: мікропластик проник і в людський мозок. Вперше! І це, м’яко кажучи, не додає оптимізму.
У межах останнього дослідження, проведеного докторкою медицини та філософії Таіс Мауад та її колегами, про яке пише видання Medscape, тканини нюхових цибулин 15 померлих жителів Сан-Паулу (Бразилія) були піддані аналізу. У мозку половини учасників виявили мікропластик, найчастіше — поліпропілен. Цей матеріал повсюдно використовується для пакування харчових продуктів та виробництва пляшок.
Як ці частинки потрапляють в організм? Усе просто і сумно: через їжу, повітря і шкіру. Пластик руйнується з часом, але не біорозкладається, утворюючи мікрочастинки розміром менше 5 мм. Ми вдихаємо їх, їмо, наносимо у вигляді кремів — і все це залишається у нашому тілі.
Скептики давно сумнівалися, що мікропластик може пройти через гематоенцефалічний бар’єр — природний "фільтр", який захищає наш мозок. Однак нюховий шлях проникнення зруйнував цю впевненість. "Забруднення мозку пластиком може відбуватися через дихання у приміщеннях", — підкреслює Мауад.
Особливо тривожно, що частинки довжиною до 26 мікрон (у десятки разів тонші за людське волосся) можуть проникати у клітини та впливати на їхнє функціонування. А якщо врахувати, що ще менший нанопластик засвоюється організмом ще легше, картина стає ще похмурішою.
Даних поки що мало, але результати досліджень на тваринах викликають занепокоєння. Мікропластик у мозку може викликати нейротоксичні ефекти, включно з оксидативним стресом. А це — передвісник неврологічних захворювань, таких як хвороба Паркінсона та деменція.
Крім того, дослідження вже пов’язували мікропластик із проблемами вагітності, зниженням чоловічої фертильності та навіть прискоренням росту ракових клітин. Тепер додайте сюди стійкість бактерій до антибіотиків і ріст харчових алергій. Смачного, як то кажуть.
Проблема регулювання мікропластику нагадує гру в хованки. Міжнародні норми існують, але конкретні закони в більшості країн практично відсутні. Наприклад, у США лише кілька штатів намагалися проводити тестування на мікропластик, і жоден із них не розробив чітких стандартів.
Тим часом щороку виробляється понад 500 мільйонів тонн пластику, і кожен із нас з’їдає близько 50 тисяч мікропластикових частинок на рік.
Рішення є — але воно звучить як боротьба з вітряками. «Індустрія має переглянути використання пластику, особливо одноразового», — вважає Мауад. Але поки пластик дешевий, універсальний і затребуваний, чекати на глобальні зміни не доводиться.
Лікарі радять пацієнтам бути уважнішими до свого середовища: уникати пластикових контейнерів, фільтрувати воду і... дихати обережніше?
Наступний крок за вченими: з’ясувати, наскільки мікропластик токсичний для тканин людини. Поки що ми знаємо, що він є в нас, але що саме він робить — це питання.
Можливо, одного разу вчені знайдуть спосіб блокувати його проникнення в організм. А поки що ми, оточені пластиком, продовжуємо жити в епоху пластикового супу.
Висновок? Якщо навколишній світ — це театр абсурду, то мікропластик у мозку — його головна драма. І ніхто не знає, чим вона закінчиться.
509
489
538