← Назад

Євген Комаровський: “Справжній психолог – це безцінний, рідкісний фахівець. Як родзинки у сирі: треба шукати, бо сиру багато, а родзинок мало”

26/06/2024| views1237
facebooktelegramviberX
Вікторія ШИРШОВА

Вікторія ШИРШОВА

Євген Комаровський: “Справжній психолог – це безцінний, рідкісний фахівець. Як родзинки у сирі: треба шукати, бо сиру багато, а родзинок мало”

Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що моє покоління спочатку виросло на програмах Доктора Комаровського, а потім на них виростило вже своїх дітей. Звісно, ​​з Євгеном Олеговичем ми теж говорили про дитяче здоров'я, але трохи в іншому контексті. Читайте у нашому ексклюзиві про нові проекти Доктора Комаровського. Про те, чому сучасні діти відстають у психологічному розвитку на півроку-рік. А ще про те, чому справжній психолог - "це як родзинки у сирі" і на що здатний такий фахівець у команді. 

На програмі "Школа доктора Комаровського" виросло зовсім нове покоління батьків. Ми, 40-річні батьки, вас цитуємо і досі. Розкажіть, будь ласка, над якими проектами ви зараз працюєте?

Я можу сказати, що зараз мені дуже не нудно. У мене постійні завдання та поточні консультації. Приблизно дві години на день я лікую своїх пацієнтів. Багато прохань про консультації від організацій, спільнот, шкіл, дитячих садків, на яких збираються матусі. Я з ними спілкуюся, відповідаю на питання. Таких зустрічей, зазвичай, буває дві-три на місяць.

Моя команда працює над великим освітнім проектом, який має назву “Журнал доктора Комаровського”. Це платний ресурс, який коштує приблизно долар на місяць.

У медицині є дуже багато речей, які не можна викласти у YouTube. Умовно кажучи, якщо ми однодумці, чи можу я вам розповісти, як лікувати грибок нігтів? Можу. Але мені доведеться озвучити назву антибіотика, що на YouTube робити не можна. Але коли почалася війна і мені писали наші хлопці з окопів із питаннями, як лікувати той самий грибок нігтів, ми це відео виклали на YouTube і воно набрало близько 3 млн переглядів. Але, окрім того, що я туди викладаю відео та статті, у мене є освітні курси.

Євген Комаровський: “Справжній психолог – це безцінний, рідкісний фахівець. Як родзинки у сирі: треба шукати, бо сиру багато, а родзинок мало”

Над створенням матеріалів для освітніх курсів ми зараз здебільшого і працюємо. Наприклад, ми маємо базовий курс сучасних батьків: від зачаття до року. Є спеціальні курси для татусів, є курси для бабусь. Є курси для того, щоб контролювати надмірну вагу. З початком війни контроль ваги став страшною проблемою і ми створили курс, який так і називається “PRO — схуднення”.

Зараз ми запускаємо новий великий курс, в якому розповідаємо про дитину від першого кроку і до 13 років, до підліткового віку. Ми над ним працюємо вже півроку, там понад сто лекцій. 

Це якщо коротко про те, чим я зараз займаюся. 

Іноді ловлю себе на тому, що можу розписати свою діяльність на два-три місяці вперед. І це мене рятує у зв'язку з війною. Це для психіки дуже важливо. Це розширює обрій планування. Я всім кажу, що найстрашніше у війну, з психологічної точки зору, залишитися віч-на-віч із собою. Тому перша моя порада – шукайте собі справи. А якщо твої справи потрібні комусь, окрім тебе самого, то це взагалі щастя. 

MOZHNA. Допоможемо знайти свого психотерапевта

Якщо ми вже торкнулися теми війни. Як за цей час змінилася ваша професійна діяльність?

У мене стало дуже мало "моїх" тем. Іноді це такий розпач для мене. Тема "шмарклів та какашок" пішла в небуття.

Приблизно півтора місяці тому я їздив до Молдови: стандартна зустріч із батьками. Те, що зараз не можливо в Україні. Ви знаєте, зібралося близько 700 людей. Формат - вечір питань та відповідей. Мені там ставили питання про температуру, висипання, соплі і для мене це був такий релакс, ніби я перенісся у світлі, довоєнні часи.

Що зараз додалося? У мене дуже багато тем про здоров'я дорослих. Я зрозумів, що в мене виходить краще, ніж в інших, перекладати з “медичної мови” на людську. Тому коли я записую відео про мігрень або діабет, то це набагато зрозуміліше, ніж коли це робить хтось інший.

І я бачу як це потрібно, як це охоче дивляться. Особливо теми про здоров'я людей похилого віку. Мене це іноді дуже засмучує, оскільки це погана прогностична ознака. Коли я публікую відео про харчування людей похилого віку, то в нього приблизно 1,5 млн переглядів. А коли я публікую відео про те, як захистити здоров'я наших дітей та викладаю його у День захисту дітей, його переглядає 7000 людей.

А чому так?

Це те, чим живе наша країна. І це насправді – кошмарний прикошмар. Моя команда знає, що якщо пост називається “Здоров'я під час війни”, його подивиться, умовно, Х-людей, і якщо - “Здоров'я дитини під час війни”, його подивиться втричі менше людей. Тому ми вже свідомо в назвах роликів слова “діти” та “дитина” не вживаємо, тому що ніхто не дивитиметься.

Хто б міг подумати! Це дуже цікаве спостереження

Я зловив себе на тому, що коли люди обирають професію педіатра, вони думають, що більш вдячної спеціальності взагалі не існує. Що за здоров'я дитини тобі віддадуть усе. А ось і ніфіга. Працює приголомшливий психологічний феномен: коли дитина одужує - це Боженька, імунітет і т.д. А коли вона не одужує – її занапастив лікар. І працює це саме так.

Коли дитина занедужала, батьки на рівні підсвідомості відчувають свою провину. І на рівні підсвідомості ж цю провину намагаються на когось перекласти. І цим іншим, як правило, бувають або бабуся, або лікар. З лікарем простіше – він чужий. І бабуся теж, зазвичай, із цим згодна.

Звичайно. Ця бабуся, як правило, приєднується до когорти незадоволених батьків. І всі нещасливі, але всім від того легшає. А як ви вважаєте, лікар має бути психологом? Чи це не обов'язково?

Якщо у нас кожна 10-та дитина – з гіперактивністю. Якщо дітей із розладами аутистичного спектру – величезна кількість. Якщо гаджети породжують безліч проблем. Для мене це питання цілком очевидне. 

Я не розумію, чому педіатр каже: “у вас, мабуть, вушко болить. Ідіть до ЛОРа”. Ну як може педіатр не подивитися вухо? Або сказати: "у вас атопічний дерматит - йдіть до дерматолога". Це ж маячня.

Захворювання, які діагностують у кожної третьої дитини, педіатр зобов'язаний лікувати сам, а не знімати з себе відповідальність та ганяти батьків по фахівцям. Коли я дивлюся норми когнітивного розвитку дворічних-трирічних дітей, написані 20 років тому, я можу сказати, що 90% сучасних дітей цим нормам не відповідають. Наші сучасні діти відстають на півроку – рік. Вони пізніше розмовляють. Чому? Бо батьки з ними не розмовляють. Вони спілкуються зі смартфонами. Дітей розважають гаджети – і це страшна проблема. Тому ця проблема – загальнопедіатрична. І тому педіатри мають отримувати підготовку.

Це так само як сімейний лікар не може не знати, як допомогти при депресії або ПТСР. Це базова інформація, бо ці хвороби у кожного другого мешканця країни. Нам не вистачить психіатрів та психологів. Тому ці знання мають бути у кожного кожного лікаря. А МОЗ відверто ігнорує навчання у цьому напрямку.

Це ми якраз із вами до наступного питання підійшли. Наразі МОЗ запроваджує послугу, яку мають надавати сімейні лікарі – психологічна допомога пацієнтам, з якими уклали декларації. Наскільки це може бути вдалим рішенням?

Я вам особисто скажу мою думку. Ось я – сімейний лікар. І до мене кожен другий звертається з проблемою, яка потребує знань у галузі психіатрії чи психології.

Якщо я зацікавлений допомагати своїм пацієнтам, мені для цього не потрібен МОЗ. У мене є інтернет, я всі протоколи, всі рекомендації, всі критерії діагностики отримаю за 15 хвилин і вивчатиму їх.

МОЗ може допомогти: підготувати критерії діагностики, протоколи допомоги та критерії, згідно з якими пацієнта треба направити до інших фахівців. Але парадокс полягає в наступному: від того, що я, як сімейний лікар, це все вивчу, моє життя не стане кращим. У мене тільки роботи побільшає. Тому питання виключно в тому, як зробити так, щоб сімейний лікар був зацікавлений лікувати сам і нікого нікуди не спрямовувати.

Але виходить, що якщо він сам лікує, то чітко за великим українським філософом Михайлом Жванецьким: “Сам придумаєш, сам робитимеш, тебе ж і покарають, бо погано зробив”.

МОЗ має сформулювати умовні 10 станів, при яких зобов'язані надавати допомогу сімейні лікарі. Просто їх перерахувати: депресія, ПТСР, різні варіанти розладів сну тощо. І надати чіткі критерії діагностики та алгоритм допомоги, вибір препаратів та випадки при яких відправляють до психолога, а при яких – до психіатра. 

Але це мають бути не порожні балачки, а конкретний протокол, який “залітає” у смартфон кожного сімейного лікаря. Все. Але хтось має взяти на себе відповідальність, витратити свій час.

У кожному медінституті є кафедра психіатрії. Уявімо, що я - міністр. Що я роблю? Вже завтра проводжу нараду із завідувачами кафедр. У нас є десять тем – хтось готує протокол допомоги при депресії, хтось інші питання. Потім я візьму ці протоколи та порівняю з рекомендаціями FDA. І якщо там буде маячня про “ароматерапію” чи “грязелікування”, то ці умовні завідувачі кафедр підуть викладати кудись в інше місце, бо не відповідають своїм займаним посадам. І все.

Тому говорити про те, що хтось лікуватиме окрім сімейних лікарів – це фігня. Так не вийде. Усіх лікуватимуть сімейні лікарі. Тому наше завдання – створити мотивованих, високооплачуваних, гордих, незалежних сімейних лікарів. І всі мають працювати для них. Створювати протоколи. Причому вони мають бути дуже конкретними.

Але цього поки що немає. Ось тому я сам записую відео. Наприклад, скоро буде відео про панічні атаки.

Це дуже цікаво

У мене постійно виходять відео про психологію. У мене є відео про “синдром біженця”. Але чому це в мене, а не в МОЗ?

Тому що ви можете

І тому, що відчуваю таку потребу. Монетизації там немає. Це я плачу зарплату команді, щоб зробити таке відео.

А я ще хотіла вас запитати про психосоматику. Як ви до цього, як лікар, ставитеся? Нині про це дуже багато говорять.

Дуже скептично. У нас на психосоматику полюбляють списати все. Наприклад, у дитини бронхіальна астма. Якщо лікар не може її вилікувати і говорить про психосоматику – це фігня. Якщо правильно лікувати астму, вона лікується. Навіть, якщо тато курить у квартирі. Тому що потрібно знати протоколи та вміти застосовувати їх. Мало призначити дитині інгалятор – треба навчити маму ним користуватися. Переконатися у тому, що дитина вдихає те, що потрібно. Але треба вміти це пояснити. І тоді все працює. А можна сказати – у дитини психосоматика.

Зараз ставлення до психотерапії змінюється: традиційна “радянська” стигматизація напряму зникає. А як ви ставитеся до роботи з психологами або психотерапевтами?

Я, здебільшого, спілкуюся з людьми, які “попереду всієї планети”. З крутими фахівцями, які приходили до мене. У нас у “Школі доктора Комаровського” було багато психологів, і це були класні фахівці.

Мій психолог, Євген Медреш, помер перед війною. Він консультував мене та весь наш бізнес. Я чудово розумію, що коли людина професіонал – це дуже круто. Інше питання, що ми, на жаль, маємо величезну кількість психологів, які незрозуміло де взяли свої психологічні освіти. І вони залишають бажати кращого.

Я розумію, як відрізнити сучасного лікаря, який працює в концепції доказової медицини від шарлатана і невуча.

З психологами мені складніше – я не занурений у цю тему. Але на мою думку, кваліфікований психолог - це дуже круто. Я всім, хто сумнівається, раджу подивитись шикарний серіал "Мільярди". Фільм про те, як працює справжній психолог в команді. Справжній психолог – це абсолютно безцінний, рідкісний фахівець. І я розумію, що в Україні вони як родзинки у сирі. Їх треба шукати, бо сиру багато – а родзинок мало.

А у вас є свій психолог?

Зараз я не маю психолога. В мене був психолог, якому я довіряв, але він помер. І поки що я не відчуваю потреби.

У мене дуже просунута команда та колеги і ось вони звертаються до психолога. Вони не доводять себе до критичного стану і це правильно та круто.

Я поки відчуваю, що сам можу дати собі раду. Коли на тобі величезний тягар відповідальності за інших людей, ти сам у собі менше колупаєшся, бо зайнятий роботою. І мені зараз взагалі не до цього. Мені є чим займатися, мої мізки постійно працюють. 

Потрібно структурувати свій день, структурувати свої думки, знати, чим ти будеш займатися завтра. І кому твоя діяльність принесе користь. 

І хто за це тобі буде вдячним. 

telegram subsribe
email subscribe
Читати більше