Творчість vs. хвороба. Що переможе, якщо в тебе є пензлі і хоча б одна нога?

Коли думаєш про митців, часто уявляєш вільних духом, емоційних, але цілком здорових людей із мольбертом у руках. А що, якщо художник — це аристократ із ламкими, як печиво, кістками, або тендітна мексиканка, яку життя рішуче зіштовхнуло з рейсом "Біль–Страждання"? Додайте сюди ірландця, який створив світовий шедевр... ногою. Ось що таке справжнє мистецтво “попри все”. 

Художник був із аристократів. Краще навчання, верхова їзда, особисті знайомства з відомими художниками. Здавалося, що перед ним був відкритий весь світ. Просто “непо-бейбі” того часу, та у хлопчика виявилась рідкісна генетична хвороба  - пікнодизостоз, яка вплинула на скелет. Від хвороби кістки ставали ламкими, немов печиво. Батьки Лотрека були двоюрідними братом та сестрою, тож, цілком можливо, що хвороба стала наслідком такого союзу. 

Уявіть собі, що ваш батько планує зробити з вас чемпіона з верхової їзди, а ви в підлітковому віці зламали ноги так, що вони вирішили зупинитися в рості. Анрі Тулуз-Лотрек саме так і жив — з тулубом дорослої людини та ногами 14-річного. Його зріст становив лише 152 см, і ходити він міг лише з палицею.

Батько перестав цікавитись сином, а ось матір, навпаки, підтримувала його хист до малювання. І Тулуз-Лотрек дійсно розвивався в цьому напрямку. Його полотна, ніби прийом у психолога - оголювали потаємні аспекти людей, яких він зображував. А ще він робив неперевершені гравюри та плакати.

Невеликий зріст, попри знамените прізвище та походження, заважав збудувати стосунки з жінками свого кола - світ жив в упередженнях. І для нього стали “рідним домом” будинки розпусти та кабаре. 

Була в його житті і натурниця Сюзанна Валадон. Стосунки, які починались як співпраця, швидко переросли в відносини коханців. Тулуз-Лотрек став першим, кому вона наважилась показати свої малюнки. Вони зустрічались три роки, але їх відносини були нестабільними  - Сюзанна то йшла, то поверталась, шантажувала спробою самогубства. Зрештою, вони розійшлися, Лотрек відчував духовний зв’язок з цією жінкою і дуже страждав. 

Попри очевидний талант та гроші, Тулуз Лотрек відчував себе неповноцінним. У Парижі, на Монмартрі, відчуття самотності він компенсував гучними вечірками в оточенні друзів, до яких нерідко проявляв деспотизм. Він зловживав алкоголем, зокрема абсентом - це заглушало як реальний біль, так і душевні переживання. Але зранку його наздоганяла ральність, а заразом і внутрішні демони. Тоді на допомогу душі приходили пензлі та мольберт. 

Друзі намагались вмовити Анрі трохи менше пити, але той віджартовувався: “нічого страшного - йому не так високо падати”. Але алкоголізм та сифіліс, який з’явився після будинків розпусти повільно вбивали видатного постімпресіоніста. Далі  - напад алкогольного делірію, психлікарня та інсульт. Він помер на руках мами у  замку неподалік від Бордо. Йому було всього 36. 

Фріда Кало — це той випадок, коли мистецтво йде поруч із болем. Її картини були сповнені кольорів, та попри яскравість там читався нестерпний біль. Мексиканська художниця Фріда Кало оточувала себе яскравими предметами, вбиралась у яскравий одяг, носила неймовірні зачіски та притягувала до себе харизматичних чоловіків і жінок. У дитинстві вона перехворіла поліомієлітом, що зробило одну ногу коротшою. Ваду ноги ховала під довгими спідницями та широкими брюками. Її дражнили діти, а батьківської любові банально не вистачало. А в 18 років вона потрапила в аварію, після якої її тіло стало ареною нескінченних операцій. Її хребет, ноги, навіть таз — усе нагадувало про трагедію.

Когось вже це могло зламати, але не її. Всупереч всьому художниця вижила. Щоб існувати вона пережила 32 операції, носила спеціальний корсет, іноді - в періоди загострення болю - малювала лежачи. А у періоди відчаю  її врятував вигаданий світ. 

У 1950 Фріда пережила ще сім операцій на хребті, але назавжди залишилася прикутою до інвалідного візка. У 43 їй ампутували ногу через гангрену…

Не менш травматичним був її шлюб. 

Союз із Дієго Ріверою нагадував мексиканську мильну оперу. "Слон і голубка", як жартували її батьки. Їхній союз був сповнений зрад і драм. А після кожного скандалу Кало малювала, знову і знову виливаючи емоції на полотно. Найболючішою стада зрада чоловіка з її молодшою сестрою. Біль від подвійної зради вона виплеснула в картині, де зображено сцену вбивства Кало із підписом "Всього кілька подряпин!".

Вони кілька разів розлучалися і знову брали шлюб - потяг один до одного був дуже сильним. 

Особистою трагедією Кало стало те, що через свої хвороби, постійний біль, операції, та корсет вона не могла народити дитину. Найтяжчі відчаї запивала алкоголем та зловживала психотропними речовинами. 

Всі болючі повороти долі вона змогла витримати завдяки мистецтву. Буквально виливала свій біль на полотна. Бо саме в них могла показати справжню себе. На людях, вона сміялась, жартувала, бадьорилась та випромінювала оптимізм і незрівняну харизму. А за тиждень до смерті написала полотно “Хай живе життя!”.

А ще мисткиня забрала з собою загадку своєї смерті. Офіційно  - вона померла від запалення легень. Але у колі близьких підозрювали, що та могла вчинити самогубство і померла від передозування наркотиків. Та навіть пори цю теорію, дослідники визнають, що художниця мала досить стійку психіку, яка дозволяла їй десятиліттями переживати всі негаразди, які випали на її долю. 

Якщо вам здається, що одна кінцівка — це замало для творчості, то Крісті Браун з Ірландії доведе вам зворотне. 

Народжений із церебральним паралічем, він не міг контролювати своє тіло. Але одна ліва нога слухалася його, і цього вистачило, щоб творити мистецтво.

Крісті став письменником і художником, використовуючи свою ногу для письма й малювання. Його автобіографія "Моя ліва нога" стала справжнім проривом, а фільм за її мотивами отримав "Оскар". Його приклад надихає: коли здається, що світ закритий для тебе, ти можеш знайти свій шлях, навіть якщо це одна-єдина кінцівка.

Життя Анрі Тулуз-Лотрека, Фріди Кало та Крісті Браун — це приклади того, як біль і страждання можуть стати не лише перешкодою, але й двигуном для творчості. Їхній гумор, сарказм і здатність знаходити натхнення в найтемніших куточках життя не лише допомагали їм вижити, але й створювати справжні шедеври. 

Тож, якщо ви думаєте, що сьогоднішній день складний, згадайте цих геніїв: можливо, у вас теж є шанс на створення чогось неперевершеного. І якщо зовсім важко — просто додайте краплю абсенту. Ну, чи кави.