Емоційний аб’юз

Емоційний аб’юз - дуже підступна річ. Чому? Тому  що досить суб’єктивна…

Наприклад,  фізичне насилля воно більш доказове (синці, пошкодження  і т.д).

А   емоційне насилля довести важко… «подумаєш образилась», «та я ж нічого такого не сказав/зробив», «сама винна/винен», «це ти ж мене довела»…

В аб ’юзивних відносинах фасад завжди красивий. А партнер на публіці привід заздрості та захвату для багатьох.

Але в середині відносин, за закритими дверима ситуація кардинально інша. Людина, що знаходиться в аб’юзивних відносинах у більшості випадків впевнена, що вона винна в такій реакції партнера й таке відношення до неї норма!

І дійсно норма, була колись (знов кажу про коріння в дитинстві) бо психіка не йде в незнайоме й те, що неприйнятно.

Та ще й самооцінка розхитана. «Бо кому ж ти така/такий треба»….

Якщо вам щось здалось/показалось, часто практика показує, що не здалось, а так і є. Бо почуття, відчуття й емоції це наша сигнальна система. Яка хоче нам про щось сказати. Але чує ці сигнали людина чи ні, і як інтерпретує , то питання інше.

А ще тіло пам’ятає все.  Пам'ять тіла дуже потужна.  

І тіло ніколи не обманює! Але ж його сигнали, його мову можна не розуміти чи неправильно інтерпретувати.   

Всі емоції, почуття, відчуття, все що не можна було колись проявити, сказати, бо «стидно», «не зараз», «не на часі», «ой, подумаєш…» (підставляйте свій варіант) залишилось в тілі.

Бо ніщо нікуди не зникає. І це не магія, не філософія, це закони фізики.

Але не лише емоції залишаються в тілі, залишається і звичка НЕ проявити, НЕ сказати. Сказати про те, що:«так зі мною не можна, мені не підходить, мені не подобається».  І ця звичка несеться в усі сфери життя, в усі відносини. На роботі, з чоловіком чи дружиною, дітьми, родичами…

І якщо з часом не прийде усвідомлення говорити про свої потреби, проявляти емоції екологічно, рано чи пізно почне говорити тіло. Тіло говорить у вигляді хвороб, так проявляється психосоматика.  І ось тоді вже не помітити, не побачити неможливо.