“Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда”: коли у тебе не одна, а дві особистості, і обидві хочуть головувати

13 листопада 1850 року в Единбурзі народився Роберт Луїс Стівенсон — людина, чиї книги про пригоди, похмурі секрети та моральні дилеми читають і обговорюють донині. Одна з його найвідоміших і найдивніших робіт — роман "Дивна історія доктора Джекіла та містера Хайда" привернув увагу вищого суспільства та богеми до обговорення “темного боку” людської природи.
Роман не просто “зайшов” читачам, але й став темою дискусії в психіатрії та психоаналізі, допомагаючи зрозуміти, чому ми іноді поводимося так, ніби в нас “живуть” дві (а іноді й більше) людини.

Є літературна биличка, в якій йдеться про те, що ідея роману про доктора Джекіла та містера Хайда виникла у Стівенсона після нічного кошмару.
Якщо вірити цій легенді, дружина письменника Френсіс розбудила його, коли він кричав уві сні, і, прийшовши до тями, він вигукнув: "Навіщо ти мене розбудила? Я щойно побачив ідеальний кошмар!". Можливо, саме це пояснює похмуру атмосферу роману, де герой, доктор Генрі Джекіл, втрачає себе в спробах придушити свої "негідні" бажання. І тут-то в нього з’являється містер Едвард Хайд — маленький, неприємний, але значно більш харизматичний, ніж його стриманий творець. Схоже, Стівенсон вирішив, що потрібно додати трохи драми, трохи зла, щоб повністю розкрити людську природу.

На момент виходу роману, у січні 1886 року, психіатрія ще не знала термінів на зразок дисоціативного (конверсійного) розладу ідентичності (dissociative identity disorder, DID) і лише починала відмовлятися від теорії магнетичного сну, вперше описаного у 1791 році. І все ж твір дивним чином передбачив теорії про двоїстість людської натури, які почали розвиватися значно пізніше.
Доктор Джекіл та містер Хайд представляють справжню психологічну арену: в одній людині живуть дві абсолютно різні особистості, причому настільки, що навіть зовні він змінюється до невпізнаваності. Якщо бути чесним, такий розклад був би просто знахідкою для психоаналітика. У певному сенсі, Джекіл намагається провести щось на зразок самопсихотерапії, тільки без участі професіоналів. І, як ми знаємо, він заходить у цьому занадто далеко. Психологи назвали б це "небезпечною самодопомогою". Втілення пригнічених інстинктів — свого роду темного боку "я" — і перетворення в містера Хайда дозволяє Джекілу жити подвійним життям. Проте на практиці це виявляється не так вже й просто — одна особистість стає сильнішою за іншу, і ось вже Хайд вирішує, що йому комфортніше і веселіше, ніж Джекілу, бути “на волі”.

Сам роман, звісно, не був науковим, але без нього наш культурний ландшафт був би біднішим. Коли на початку XX століття Зігмунд Фройд запропонував теорію функціонування психіки, що складається із Id, ego та superego, образ Хайда став практично ідеальною ілюстрацією для Id — тієї самої темної частини психіки, повної заборонених задоволень і неконтрольованих бажань. А доктор Джекіл, зі своєю спрямованою до порядку та поваги особистістю, — це класичне Ego, яке намагається стримати хаос.
Цікаво, що Стівенсон фактично описує те, що сьогодні можна було б назвати “механізмом захисту”. Створення Едварда Хайда — це не просто фізичне перетворення, а свого роду спроба витягнути темні бажання на поверхню, замість того, щоб, як приписує суспільству мораль, придушувати їх. Тут якраз і прихований парадокс: чим сильніше доктор Джекіл намагається придушити містера Хайда, тим більше він його провокує до дій. Це називають “ефектом пружини” — чим сильніше на неї тиснеш, тим сильніше вона відпружинює назад.

Головний сенс роману в тому, що придушення частини себе може призвести до втрати контролю над цією самою частиною. Стівенсон попереджає нас: не намагайтеся заглушити свою темну сторону, краще постарайтеся її зрозуміти. Роман був і залишається алегорією про наш глибинний страх перед тим, що ми можемо бути зовсім не тими, ким здаємося.
З точки зору психології та психіатрії, "Доктор Джекіл і містер Хайд" залишається достатньо актуальним твором, який змушує нас вивчати, розуміти і приймати всі аспекти власної особистості.

Ця тема двоїстості привертала увагу й інших відомих письменників. Наприклад, "Портрет Доріана Грея" Оскара Уайльда показує, що відбувається, коли людина прирікає свою темну сторону на вічне пригнічення. Пізніше, у XX столітті тема роздвоєної особистості знайшла відображення в романі "Бійцівський клуб" Чака Паланіка, де боротьба героя з собою набуває екстремальних форм. У книзі "Шоста Саллі" Даніела Кіза, автор показує історію жінки, в якій уживаються шість різних особистостей, кожна з яких прагне до власного життя.
І ці книги нагадують нам, що кожен, можливо, носить у собі свого “маленького Хайда”, “Доріана” чи “одну з шести Саллі”, і утримувати їх під замком — далеко не завжди найкращий спосіб знайти мир із самим собою.