Засміювання. Коли жарти не в радість

Ганна, щойно пережила важке розлучення, але коли я побачив її вперше на екрані свого ноутбука, вона одразу привернула увагу яскравою усмішкою.

Здавалося, вона сміялася навіть у моменти, коли розповідала про найсумніші події свого життя.

— Мене нещодавно покинув чоловік, але нічого страшного, ха-ха, я впораюся, — почала вона з такою енергією, що мені стало ніяково.

— Якщо впораєшся, навіщо прийшла до мене?

Ганна, засміялася, знизала плечима. Я відчував, що за цим сміхом ховається щось глибоке. Я почав працювати над тим, щоб зрозуміти, чому вона використовує сміх як захисний механізм і попросив Ганну згадати, коли вона почала так багато сміятися.

- Та скільки себе пам'ятаю, завжди сміялася, - відповіла вона. - Особливо в школі, коли з мене знущалися.

На мить її погляд потьмянів, а куточки губ опустилися.

— Я тоді вирішила, що краще сміятися, аніж плакати (пауза). - Якось так - знову засміялася вона.

Це було важливе. Сміх став способом захиститися від болю та неприйняття.

- Ганно, давай спробуємо поговорити про те, що ти відчуваєш, без сміху? Просто розкажи, що в тебе на душі. Що було тоді, у школі? Вона зам'ялася, але потім, глибоко зітхнувши, почала говорити.

- Коли з мене насміхалися, я сміялася разом з ними, щоб думали, що мене це не чіпає.

- Щоб приховати свою вразливість?

Ганна кивнула, сльози навернулися на очі. То був прорив.

– Давай спробуємо згадати момент, коли вперше відчула, що сміх – це захист. Заплющ очі і уяви цей момент, - запропонував я.

Ганна заплющила очі і поринула у спогади.

– Я бачу себе у шкільному класі. Мені близько десяти. Вчителька висміяла мене перед класом за щось у домашній роботі. Вже не пам'ятаю, за що. Усі сміялися. Я почувала себе приниженою та самотньою. У той момент я вирішила, що якщо сміятися, то це не буде так боляче. Ганна розплющила очі.

- Я завжди думала, що сміх це моя сила. Але тепер я бачу, що це моя слабкість. Я не можу бути чесною навіть із самою собою, – зізналася вона.

- Це сильне усвідомлення.

Ганна кивнула головою. А в її очах було стільки смутку, що сльози з'явилися навіть у мене. За тиждень Ганна прийшла на сесію засмученою.

- Учора посварилася з подругою. Вона сказала, що я ніколи не буваю серйозною і що мене неможливо сприймати всерйоз.

Я зрозумів, що це важливий момент для її зростання.

Ми почали аналізувати цю ситуацію та її почуття.

- Як гадаєш, чому подруга так відреагувала? - Запитав я.

- Та тому, що вона, напевно, має рацію!

- Що б ти сказала подрузі, якби могла бути цілком чесною? - Запитав я.

Ганна задумалася, потім глибоко зітхнула:

- Я б сказала, що мені страшно бути неприйнятою. Що я використовую сміх, щоб захистити себе, але це не означає, що я не можу бути серйозною. Просто мені потрібен час та розуміння.

Це було важливе зізнання. Ганна почала усвідомлювати, що її страхи та звички можна подолати, якщо працювати над ними і бути чесною з самою собою та оточуючими.

Ми почали обговорювати, як вона могла б висловити свої почуття та думки, не вдаючись до сміху. Для цього я використав техніку рольових ігор, де ми розігрували сцени, і Ганна вчилася говорити про свої почуття прямо та впевнено. Ця техніка допомагає клієнтам відчути себе у безпеці та підготувати їх до реальних ситуацій.

- Уяви, що я - твоя подруга.

Ганна засміялася, але бачачи мою серйозність, швидко взяла себе до рук.

- Спробуємо обговорити цей конфлікт ще раз, але без гумору, - запропонував я.

Ганні було ніяково. Вона почувала себе невпевнено, але поступово почала висловлювати свої думки та почуття прямо, без використання жартів.

З кожним сеансом вона ставала все більш відкритою. Почала помічати, коли її звичка сміятися заважає їй, і намагалася свідомо реагувати на свої почуття та ситуації. Після останньої сесії вона розповіла, що їй вдалося відкрито поговорити з подругою про свої почуття.

– Ми поговорили відверто, і вона зрозуміла мене, – поділилася Ганна, з усмішкою, але цього разу щирою та спокійною…

Владислав Хасанов