Доброго дня!
Хочу поділитися своїм досвідом і, можливо, знайти підтримку. Мені майже 23 роки, і я відчуваю, що досвід мого дитинства сильно впливає на мене досі.

З раннього віку я бачила насильство у сім’ї. Батько піднімав руку на маму, а також, як мені розповідали, й на мене, хоча цього я не пам’ятаю. Він пив усе своє життя, і лише нещодавно його «закодували», коли він довів себе до крайності. Я бачила багато жахливих речей. Завжди намагалася захищати маму, як могла.

Після розлучення мами з батьком з’явився новий вітчим, який теж завдавав болю. Я пам’ятаю, як одного разу на шкільному святі мама принесла мені сукню. Коли вона допомагала мені одягнутися, я побачила, як з її лоба тече кров, прихована під пластиром. Мене це налякало. Вдома я побачила миску з водою, яка була червона від крові, і мамин одяг у плямах.

Зі мною вітчим поводився дивно: пропонував гроші за «гру» — якщо я дозволю шльопнути себе ременем. Через кілька років я зрозуміла, що це ненормально, розповіла мамі, і вона вигнала його.

Зараз у мене є власна сім’я: люблячий чоловік і маленький син, якому скоро виповниться рік. З мамою у нас теплі стосунки, вона підтримує мене і морально, і фінансово. Але я відчуваю, що пережите досі впливає на мене.

Я помічаю, що мені постійно не вистачає уваги від чоловіка, хоча він проводить із нами свій вільний час. Мені завжди хочеться більше, і це викликає тривогу.

Як позбутися цього відчуття? Як впоратися з травмою дитинства і не переносити її на своє життя зараз?

Дякую за увагу.