Добрий день. Не знаю, як правильно пояснити, але відчуваю, що в мене є проблема у стосунках з моїми дорослими дітьми. Мені 51, і діти вже виросли, кожен живе своїм життям. Та замість того, щоб радіти за них і відчувати спокій, я постійно думаю, чи був хорошим батьком і чи все зробив правильно. Їм уже далеко не діти, але іноді ловлю себе на тому, що хочу контролювати їхнє життя, радити їм справи, які вони, здається, не хочуть чути. Також буває, що чогось очікую від них, наче вони повинні постійно дякувати мені за все, що я зробив у минулому. Від цього тільки сварки та образи. Підкажіть, як мені зрозуміти, як батьку, свою роль зараз, коли діти вже виросли? Як стати для них підтримкою, але не надокучати? Дуже хочу налагодити цю ситуацію, бо не хочу втрачати з ними контакт.