Вітаю, Єлизавето!

З прочитаного повідомлення бачу дуже багато «білих плям» щодо вашого розлучення з чоловіком. Як воно пройшло, хто був ініціатором чи вдвох ви приймали це рішення? Адже фраза «вони можуть думати, що я була причиною» наштовхує на думку, що розлучення було дуже складними і можливо з образами.

Інше питання в тому як ви згадуєте батька в розмовах з дітьми. Ви жалієтеся їм на колишнього чоловіка чи просто згадуєте якісь сімейні події? Чи обговорювали ви вдвох (з чоловіком) з дітьми важливий крок вашого розлучення і чи проговорювали, що ви як дорослі можете приймати таке рішення, але для них все одно залишаєтеся батьками і любити їх?

Теплі стосунки будуються на чесності, без образ і з повагою один до одного. Як мені здається, у вас ще рана розлучення не загоїлася і, скоріш за все, ви говорите з цієї позиції.

Так як діти вже дорослі, у них є власне життя. Своє коло друзів, робота, навчання, хобі, спілкування. З батьками вони вже спілкуються час від часу.

Маю питання: чи є у вас власне життя? Як ви почуваєте себе після розлучення, чим наповнили повсякдення? Що нового з’явилося?

Пари можуть розлучатися і після 20, 25 і навіть більше років спільного життя. Люди можуть іти різними дорогами. Чи зможуть вони зберігати дружні стосунки після такої події, чи все ж таки це стає кризою і для батьків, і для дітей.

Навіть якщо є образа на чоловіка, за те, що змінюється і ваше життя також, необхідно її прожити і віднайти нові сенси в житті. Чого вам і бажаю!

Записатися на консультацію до цього психолога