Добрий день. Я хотіла б порадитись з вами. У мене двоє дорослих дітей, 28 і 30 років. Вони вже давно живуть окремо, мають свої сім'ї і роботу. І я начебто розумію, що вони дорослі та повинні самі приймати рішення, але все одно дуже переживаю за них. Інколи здається, що я їм взагалі не потрібна. Ми спілкуємось не так часто, як хотілося б, а коли бачимось, я іноді можу висловити свою думку, і це не завжди їм подобається. Мені абсолютно не хочеться, щоб вони думали, що я втручаюсь у їхнє життя, але я в душі хочу, щоб вони прислухались, і через це буває важко стриматись. У підсумку наші розмови можуть перерости в напругу. Як я можу змінити ситуацію? Як знайти баланс між тим, щоб підтримувати їх, але й не бути нав'язливою? І водночас я себе почуваю так ніби залишилась в стороні, і навіть трохи самотньою. Підкажіть, будь ласка, як з цим справитись. Дякую.