Вітаю, Ірино!
Чи правильно я зрозуміла, що ця проблема була і раніше, просто відчувалася не так гостро, як тепер?
Чи є у вас відчуття, що ви одноосібно несете відповідальність за стосунки? Що ви маєте відповідати очікуванням інших і наче як мусите вгадати, що вони від вас хочуть і очікують?
Я зараз припускаю (адже важко не знаючи нюансів, максимально зрозуміти природу проблеми), але є таке відчуття, що ви завантажили в себе думку, що тільки від вас залежить те, як будуть розвиватися стосунки з колегами і близькими.
Тому пропоную проаналізувати для себе, чого саме ви уникаєте в спілкуванні? Того, що ви зустрінетесь з нерозумінням вас? Того, що вас відкинуть? Або того, що ви не може прямо сказати, що вас не влаштовує? Або того, що ви, наприклад, боїтесь прямо заявити про свої потреби?
Почніть з того, що розкладіть для себе по поличках ці моменти. Вам стане трохи зрозуміліше, де відбувається розрив контакту: це про розрив контакту із собою чи про розрив контакту з оточенням?
І після цього у комунікації тримайте фокус уваги на тому, що вам важливо.
Наступною рекомендацією я пропоную проаналізувати свої послання, якими ви говорити до оточення. З якої позиції вони? Можливо, ви там дитина або "жертва". Або, можливо, агресуєте.
Тоді варто потренуватися формулювати “Я-послання” – це форма м'якого прохання, обґрунтуванням якої є опис людиною свого стану. Тобто не обвинувачення "Ти мене не чуєш", а "Я не можу донести до тебе свою думку, давай я переформулюю її".
"Я-висловлювання" – хороший прийом, що запобігає конфліктним ситуаціям та допомагає людям краще розуміти один одного.

Записатися на консультацію до цього психолога