Альфред Адлер: людина, яка не побоялася сперечатися із Зигмундом Фрейдом

7 лютого 1870 року у Відні з'явився на світ той, хто колись міг би змахнути пил із таблички «Обережно, психоаналіз!» і дописати: «Але спочатку послухаємо людину!». Саме Альфред Адлер насмілився змінити усталений уклад психологічної думки і запропонувати світу свою, куди більш дружню версію вивчення людської душі.

Адлер з дитинства відзначався допитливістю і любов’ю до питання: «Чому люди такі, які вони є?». Юний Альфред часто хворів і спостерігав, як лікарі намагаються «полагодити» тіло, але мало уваги приділяють тому, що відбувається в душі людини. Отримавши медичну освіту у Віденському університеті, він швидко зрозумів, що його справжнє покликання – лікувати не лише фізичні недуги, а й душевні рани.

У 1897 році Адлер одружився з Раїсою Тимофіївною Епштейн, досить радикально налаштованою соціалісткою. Подружжя поділяло прогресивні погляди на соціальні реформи й прагнуло зробити світ кращим не лише на словах, а й на ділі. Їхній шлюб, за спогадами сучасників, був заснований на взаємній повазі та рівноправному партнерстві – що на ті часи виглядало новаторським.

У пари народилося четверо дітей. Донька Олександра стала відомою неврологинею і психіатринею, продовживши справу батька в галузі вивчення людської поведінки та душевних процесів. Інші діти також здобули гарну освіту і в різній мірі були залучені до наукової чи громадської діяльності.

Старт наукової кар'єри Адлера збігся з бурхливим розвитком психоаналізу під керівництвом Зигмунда Фрейда. Адлер на деякий час увійшов до кола його послідовників, але невдовзі зрозумів, що і Фрейд, з його акцентом на несвідомому, не дає відповідей на всі питання про те, як людина живе і взаємодіє з суспільством.

А 8 лютого 1911 року на черговому засіданні Віденського психоаналітичного товариства Фрейд різко розкритикував погляди Адлера. У відповідь Адлер склав із себе повноваження і покинув Віденське психоаналітичне товариство. Так народилася індивідуальна психологія, в якій головним рушієм людської поведінки стали не забуті дитячі образи, а прагнення до переваги та гармонійних відносин із оточенням.

На відміну від багатьох колег, Адлер вважав, що людина йде до своєї мети не тільки завдяки несвідомим процесам, а й за підтримки суспільства, друзів і близьких. З цієї причини багато його праць присвячені пошуку балансу між індивідуальним зростанням і соціальною адаптацією. Адлер любив наголошувати, що якби люди трохи уважніше слухали одне одного, можливо, психотерапевтам залишилося б менше роботи.

Одним із найважливіших внесків Адлера стало поняття «комплекс неповноцінності». Він вважав, що у кожного з нас у дитинстві є слабкі місця, які ми намагаємося «прикрити» або компенсувати. Але, працюючи з цим почуттям неповноцінності, людина цілком може перетворити його на паливо для особистісного зростання, розвиваючи внутрішні ресурси та покращуючи відносини з іншими людьми.

Адлер був не тільки талановитим психологом, а й надзвичайно продуктивним автором, який залишив значну спадщину. У книзі «Зрозуміти природу людини» він детально розібрав, як саме виникають наші життєві цілі та які фактори впливають на формування особистості. У «Практиці і теорії індивідуальної психології» описав власний терапевтичний підхід, доводячи, що кожен пацієнт заслуговує на індивідуальне, шанобливе і навіть трохи дружнє ставлення. Адлер вірив, що в атмосфері довіри люди значно швидше доходять до суті своїх проблем і навчаються змінювати життя на краще. У «Науці про характер» він спробував розкрити таємниці нашого внутрішнього світу, переконливо показуючи, що характер – це не статичний штамп на лобі, а динамічна система, яка формується у постійній взаємодії з реальністю.

Концепції Адлера знайшли своє застосування і в сімейній терапії, адже він не втомлювався повторювати, що «ми всі потрібні одне одному». Виховання дітей, боротьба з почуттям самотності, пошук сенсу та оптимальних життєвих стратегій – усе це стало полем для практичного застосування його ідей. Він не обіцяв універсальних рецептів «як стати щасливим за десять хвилин», але показував шлях до глибоких змін, заснованих на відповідальності перед собою та суспільством.

Спадщина Адлера живе в роботі сучасних психологів і психіатрів. Принципи індивідуальної психології активно використовують у школах, де підлітки приймають перші дорослі рішення і часто несуть величезний тягар невпевненості. Також його ідеї допомагають знаходити спільну мову в багатодітних сім’ях, і навіть в офісах, де сусіди по кабінетах змагаються, хто з них швидше помиє кружку на кухні (або не помиє зовсім).

Сам Адлер, за розповідями сучасників, був відкритою та доброзичливою людиною, готовою відповідати на запитання мало не цілодобово. Можливо, саме це дозволяло йому так глибоко розуміти труднощі, з якими стикається людина – від дитячих страхів до дорослих розчарувань. Він вірив, що свідомість, як і будь-яка жива система, здатна змінюватися на краще, варто тільки захотіти.

7 лютого – день народження вченого, який не побоявся кинути виклик звичному погляду на психіку і створити власну систему, в центрі якої стоїть людина у всій її складності. Спадщина Альфреда Адлера і сьогодні продовжує надихати тих, хто прагне до самопізнання та гармонії із зовнішнім світом, доводячи, що навіть безнадійні комплекси іноді легко перетворюються на трамплін до нового, осмисленого життя.

1. Адлер – друга дитина в сім’ї з семи дітей
Хлопчик ріс у родині торговця зерном, де конкуренція між дітьми була майже такою ж гострою, як і на ринку зерна. Можливо, саме тому пізніше він розробив свою знамениту теорію про вплив порядку народження в сім’ї на характер і поведінку людини.

2. Дружба з Фрейдом, що закінчилася «розлученням»
Альфред Адлер входив до гуртка Зигмунда Фрейда і навіть певний час вважався його правою рукою. Але згодом, усвідомивши, що «несвідоме – не єдиний король психіки», Адлер вийшов із фрейдистської спільноти та заснував власний напрям – індивідуальну психологію.

3. Творець терміна «комплекс неповноцінності»
Якщо ви коли-небудь скаржилися друзям на «комплекс неповноцінності», то будьте певні: саме Адлер ввів це поняття у науковий обіг. Він вважав, що почуття неповноцінності виникає в кожного з нас у дитинстві та може спонукати людину до підкорення вершин – або, навпаки, стати гальмом, якщо не розібратися з ним вчасно.

4. Важливість соціального середовища
На відміну від багатьох колег, Адлер вважав, що особистість розвивається не у вакуумі всередині нашої черепної коробки, а під впливом реального оточення. Родина, друзі, школа, суспільство – всі ці фактори формують нашу самооцінку та прагнення. Тож якщо у вас токсичні колеги, не дивуйтеся, що іноді почуваєтеся не у своїй тарілці.

5. Особливий інтерес до порядку народження
Адлер помітив, що «старші» та «молодші» діти в одній родині нерідко відрізняються за характером. Старші схильні до лідерства і відповідальності (перевірено на собі – він був одним зі старших братів), а молодші часто виростають більш вільнолюбними, але можуть почуватися в тіні рідних.

6. Практика під час Першої світової війни
Під час Першої світової війни Адлер служив лікарем в австрійській армії. Він допомагав не лише фізично пораненим, а й тим, хто страждав від психологічних наслідків військових дій. Вважається, що саме тоді він отримав безцінний досвід у сфері реабілітації та терапії.

7. Засновник багатьох дитячих консультацій
Після війни він відкрив понад тридцять консультаційних центрів для дітей і підлітків у Відні. Метою було допомогти молоді справлятися з життєвими труднощами, запобігати шкільним проблемам і конфліктам. Таким чином, Адлер заклав фундамент сучасної шкільної та підліткової психології.

8. Теорія «життєвого стилю»
Адлер стверджував, що у кожного з нас є свій «життєвий стиль», який складається з уявлень про себе, оточуючий світ і майбутнє. Цей стиль визначає, як ми реагуємо на успіхи й невдачі, обираємо друзів, партнерів і навіть хобі. Гарна новина: цей «стиль» можна усвідомити і за потреби скоригувати.

9. Письменник і лектор світового рівня
Книги Адлера, такі як «Зрозуміти природу людини» та «Практика і теорія індивідуальної психології», мали величезний успіх. Він часто виступав із лекціями в Європі та США, збираючи повні зали слухачів, які прагнули дізнатися, чому вони поводяться саме так (і чи можуть вони змінити це).

10. Трагічна смерть далеко від дому
Останні дні Адлер провів у Шотландії: 28 травня 1937 року його спіткала серцева недостатність під час лекційного туру в Абердині. Він помер просто «на бойовому посту» – читаючи курс лекцій про те, як допомогти людям справлятися з психологічними труднощами. Його ідеї і сьогодні продовжують надихати покоління психологів і лікарів, доводячи, що найважливіше у житті – зрозуміти і прийняти себе, а вже потім усе інше.