← Назад

"Я не хочу жити". Чим може допомогти психолог клієнту?

17/07/2024| views531
facebooktelegramviberX
"Я не хочу жити". Чим може допомогти психолог клієнту?

Падіння у пітьму

Мене звуть Максим, мені двадцять п'ять. Колись я вірив, що моє життя буде сповнене можливостей і мрій. Я хотів побудувати кар'єру, створити сім'ю, подорожувати, проводити час із друзями. Але всі ці мрії зникли, залишивши мене почуттям порожнечі. Зараз я сиджу перед екраном ноутбука, намагаючись знайти сили продовжувати жити далі.

Кожний ранок в мене починається однаково: дзвенить будильник, я вимикаю його і лежу, дивлячись у стелю. Думки про те, що попереду ще один день нескінченної монотонної роботи викликають в мене огиду.

В офісі я виконував завдання автоматично, не знаходячи жодного сенсу. Колеги спілкувалися між собою, ділилися новинами та планами, а я відчував себе просто спостерігачем.

Відносини з дівчиною перетворилися на суцільні сварки та невдоволення. Ми жили разом, але відчували себе як чужі люди під одним дахом. Вона часто дорікала мені, що я став замкнутим і байдужим. Я намагався пояснити свої почуття, але слова застрягали у горлі. Не знаю чому. Зрештою, наші розмови закінчувалися криками чи гробовим мовчанням.

Навіть друзі, з якими колись я проводив багато часу, почали віддалятися від мене. Спершу я пропускав зустрічі, бо не було бажання виходити з дому. Потім вони перестали кликати мене, вважаючи, що маю свої проблеми. Я залишився віч-на-віч зі своєю депресією, відчуваючи, що ніхто не може зрозуміти, через що я проходжу.

Одного ранку, коли я знову прокинувся з думкою, що краще б я не прокидався взагалі, я зрозумів, що так більше продовжуватись не може. Я взяв телефон та почав шукати допомоги. Випадково натрапив на сайт психологів, який привернув мою увагу.

— Я не хочу більше жити, — сказав я психологу на першій зустрічі.

В його очах я не побачив ані жалю, ані засудження. Це мене трохи заспокоїло, і я продовжив. Розповів про роботу, про те, як руйнуються стосунки з моєю дівчиною, і як почав прокидатися з думкою, що краще б не прокидатися.

- Як давно це почалося? — спитав він.

Я замислився і зрозумів, що давно, але я вперто ігнорував ці почуття, сподіваючись, що вони пройдуть. Але вони не проходили, а навпаки, ставали сильнішими.

Психолог запропонував мені подумати про ті моменти, коли я був щасливим. Я довго шукав щось світле у пам'яті. Згадав дитинство, як ми з батьками їздили на дачу, як я бігав лісом і ловив жуків. Тоді все було простіше.

Я навіть усміхнувся, згадуючи ці дні.

Наприкінці першої сесії він поставив мені ще одне несподіване запитання:

— Максиме, а що в житті приносило радість раніше? Вже у дорослому житті.

Це питання зачепило мене за живе. Я зрозумів, що давно не думав про радість та щастя. Все, що я робив, було спрямоване на те, щоби просто вижити, дотягнути до наступного дня.

Що приносило мені радість раніше? Гарне питання…

MOZHNA. Допоможемо знайти свого психотерапевта

Промінь світла в альбомі

На наступній сесії ми говорили про мої захоплення та інтереси. Спочатку мені здавалося, що я їх не маю. Все, що колись тішило, зникло під тяжкістю рутини та розчарувань. Але поступово я почав згадувати. Я завжди любив малювати. Це було моїм захопленням з дитинства, яке я покинув із початком «дорослого» життя.

— А якщо спробувати повернутися до цього захоплення? - запропонував він.

Я купив альбом та олівці. Це здавалося безглуздим. Малювання? У мої роки? Але я вирішив спробувати. Увечері, повернувшись із роботи, я сів за стіл і почав малювати. Перша спроба була невдалою, але поступово, штрих за штрихом, на папері почали з'являтися образи. Я не думав про результат, просто дозволяв думкам і почуттям виражатись через малюнок.

Так, поступово, я почав отримувати задоволення від процесу і входити в стан потоку. Мій настрій покращувався хоча б на короткі проміжки часу.

Я розповідав психологу про свої успіхи, а він підтримував мене, допомагав зрозуміти свої емоції. Ми говорили про те, як важливо знаходити час для себе, слухати себе, свої бажання та потреби.

Однак у середині цього шляху сталася подія, яка геть вибила мене з колії.

Одного вечора, після чергового сеансу малювання, я знайшов листа від моєї дівчини на кухонному столі. У ньому Світлана писала, що більше не може терпіти мій стан і йде. Вона казала, що більше не бачить спільного майбутнього, що їй теж важко, і вона не може продовжувати жити в атмосфері постійної напруги та депресії.

Це було як удар. Все, що я намагався відновити, здавалося, руйнувалося. На наступну сесію я прийшов спустошеним, не знаючи, що сказати. Я почував себе знову на краю прірви.

"Я не хочу жити". Чим може допомогти психолог клієнту?

Відродження

Після розмови з психологом шок та почуття спустошення змінилися рішучістю не здаватися.

Я вирішив сфокусуватися на нових цілях та інтересах, щоб відволіктися від болю. Малювання залишалося важливою частиною мого життя. Я почав помічати, як мої роботи ставали яскравішими і виразнішими. Я навіть замислився над тим, щоб показати їх іншим. Це було сміливим кроком, адже я завжди вважав свою творчість чимось дуже особистим.

Минуло кілька місяців. Я не скажу, що моє життя повністю змінилося. Проблеми не зникли, але тепер я дивився на них по-іншому. Я навчився долати труднощі, не опускаючи руки і почав бачити світло в кінці тунелю, хоч до нього ще йти і йти.

Секрет мого виживання виявився простим: я навчився знаходити сенс у дрібницях і відкривати для себе нові радощі. І в цьому мені допомогла людина, яка повірила у мене тоді, коли я сам уже не вірив у себе. Так я навчився слухати себе і йти за своїми бажаннями.

Я навчився жити.

telegram subsribe
email subscribe
Читати більше