Серіал "Оленя": коли небезпечні мрії стають реальністю

Британський міні-серіал "Оленя" (Baby Reindeer) раптово став великим хітом: менше, ніж за місяць, - а шоу з'явилося на платформі Netflix 11 квітня, "Оленя" подивилися майже 3 млн глядачів. Що важливіше, давно серіал не викликав такої бурхливої дискусії у мережі. Спробуємо розібратися, в чому його успіх і заразом дізнаємося, що думають професіонали про історію сталкінгу, розказану в серіалі.

Несмішний стендапер, який так і не досяг кар'єрних успіхів, після низки професійних і особистих невдач (а головний герой до своїх тридцяти так і не розібрався ані з кар'єрою, ані зі своєю сексуальністю) зализує рани, працюючи барменом. У минулому Донні пережив сексуальне насильство з боку роботодавця, вдвічі старшого за себе, і важко примиряється зі своєю бісексуальністю. Самотній і невлаштований – Донні живе в будинку своєї колишньої, одного недоброго вечора він звертає трохи більше уваги, ніж було слід, на ексцентричну міську божевільну, яка приходить у бар щодня.

Незважаючи на тривожні сигнали, йому так приємна увага, але жінка виявляється сталкеркою. Марта, яка страждає хронічним маячним розладом особистості, починає переслідувати Донні, перетворюючи на пекло, його і без того нелегке життя. Почавши фантазіями про стосунки, спільне життя та дітей, згодом вона доходить до того, що зриває його виступи в клубах і втручається у стосунки Донні з усіма близькими йому людьми. Марта погрожує батькам, квартирній господині, і, звичайно, жінці, з якою герой намагається налагодити стосунки.

Втім, усе скінчиться добре. Донні, як і шотландський актор і драматург Річард Гадд, який ховається за маскою головного героя, звернеться до поліції (у Британії найсуворіші у світі закони проти сталкінгу). А потім створить на основі цієї історії моновиставу, яка згодом стане популярним серіалом на Netflix.

Найсмішніше, що у цій історії все (ну, майже все) – правда. Збудженні тим, що серіал спочатку анонсувався як автобіографічний, допитливі глядачі за допомогою гугла легко перевірили всі факти, в тому числі і вичислили прототип Марти, яка за два роки сталкінгу написала Гадду одних тільки мейлів понад 40 тис.

Якщо подолати на перших епізодах внутрішній опір перед не самими приємними головними героями, спочатку Донні не викликає жодного співчуття, а Марта у виконанні Джесіки Ганнінг відверто відштовхує, то з кожною новою серією «Оленя» дивує все більше.

У більшості випадків сучасна серіальна драматургія базується на непрожитих травмах, але такого болісно достовірного вивертання себе на виворіт ви ще не бачили. Причому в цій відвертості автора немає ніякого самолюбування: в очах актора (а в серіалі багато великих планів Річарда Гадда) справжній біль, через що в низці сцен стає ще смішніше. Автор сам зізнавався, який важкий шлях йому довелося пройти, перетворюючи 70-хвилинний монолог на віртуозний комедійний трилер із достовірно прописаними характерами. Кожна серія показує історію Донні під новим кутом, а градус напруги настільки високий, що серіалу аплодував у своїй колонці для Times сам Стівен Кінг (!).

Слідом за «королем жахів» серіал високо оцінили найвибагливіші професіонали – психотерапевти.

«Насправді мало хто доходить до психотичного рівня, коли жертву сталкінгу просто бомбардують посланнями і доводять до жаху, – погоджується київський психотерапевт Єлизавета Непійко. – Але ж у одержимості тими, кому ми байдужі, таке переслідування розвивається на рівні нашого внутрішнього світу. Людина нам відповідає "ні", але ми все одно у цій відмові чуємо "так". Або коли фантазуємо про спільне життя з людиною в тих випадках, коли на це спільне життя, насправді, немає і натяку. Тоді ми поводимося так само, як Марта, тільки всередині. Вдаючись до мрій, ми то знецінюємо об'єкт переслідування, то підносимо його. І якщо трохи послабити самоконтроль, то неодмінно так само почали б бомбардувати повідомленнями. Таке переслідування цікаве, воно наповнює наше життя змістом. Але основна функція такої одержимості – перестати помічати в цій божевільній гонитві свої реальні проблеми та складності».

І, звичайно ж, усі ми чекаємо на нові роботи Річарда Гадда.

Так само, як і «Оленя», британський міні-серіал «Дрянь» (Fleаbag) виріс із моновистави Фібі Уоллер-Брідж – актриси, сценаристки та за сумісництвом дружини режисера та драматурга Мартіна Макдонаха. Це дуже смішна, цинічна і неполіткоректна розповідь про секс, самотність і взаємини з навколишнім світом сучасної мешканки Лондона. Як і герой Річарда Гадда, ця самотня тридцятирічна «оторва», здається, забула подорослішати у пошуках гарного сексу та особистого щастя.

Як і варто було очікувати, образ головної героїні сатирично загострений так, щоб застигнути в одному кроці від пародії, тоді як чоловічі образи, цілком очікувано, карикатурні.

З одного боку, це чудово спрацьовує в образах коханців головної героїні, де кожен чоловік, який хоча б одного разу вдавався до маніпуляцій заради сексу, зі сміхом легко може впізнати самого себе. Але з іншого, абсолютно карикатурний образ коханого героїні Уоллер-Брідж ставить під сумнів достовірність усієї цієї історії. Двох людей, які настільки не збігаються, неможливо уявити разом, горезвісною «хімією» між ними і не пахне.