Чому самогубства зірок дають старт "епідемії самогубств"? Відповідь знайшли вчені-математики

Смерть відомого актора Робіна Вільямса у серпні 2014 року викликала хвилю самогубств у Сполучених Штатах. За оцінками, протягом чотирьох місяців після його смерті відбулося понад 1800 додаткових смертей. Це явище, відоме як "зараження самогубствами", вже давно привертає увагу науковців. Ще більш разючим цей феномен стає після смерті осіб, які перебувають у центрі уваги медіа. 

Нове дослідження, опубліковане в Science Advances, пропонує новий підхід до розуміння та запобігання самогубствам через математичне моделювання, яке дозволяє відстежувати їх як інфекційні захворювання.

Професор Джеффрі Шаман з Колумбійського університету разом із своєю колегою Кетрін Кіз провели дослідження, метою якого було зрозуміти, як розповсюджуються суїцидальні думки та що сприяє їх передачі. Використовуючи дані про суїцидальні думки, дзвінки на національну гарячу лінію допомоги, а також статистику смертності, вони побудували модель, яка відображає поширення самогубств у суспільстві. 

Модель враховувала три ключові категорії людей: тих, хто не думав про самогубство, тих, у кого були суїцидальні думки, і тих, хто вже здійснив самогубство. Далі вчені змоделювали ситуацію, коли відбувалося самогубство знаменитості, як це було з Робіном Вільямсом.

Після самогубства Вільямса модель передбачила, що ризик появи суїцидальних думок у людей, які раніше про це не думали, зріс у 1000 разів на короткий період. Також ризик самогубства серед тих, хто вже мав суїцидальні думки, збільшився у три рази. Подібний, хоча й менш виражений, ефект спостерігався після смертей модельєра Кейт Спейд та шеф-кухаря Ентоні Бурдена у 2018 році.

На думку дослідників, менш виражений вплив у випадку Спейд та Бурдена може бути пов'язаний з більш відповідальним висвітленням цих подій у ЗМІ. Наприклад, у випадку Вільямса, новини часто порушували рекомендації експертів щодо висвітлення самогубств, зокрема включали метод та деталі смерті.

Хоча модель Шамана та Кіз ще потребує вдосконалення, вона вже дає змогу прогнозувати ризики та допомагає у напрямку більш цілеспрямованої профілактики. Наприклад, аналіз підгруп населення, які найбільше піддаються впливу певної смерті, може допомогти краще орієнтувати профілактичні заходи.

Психіатр-епідеміолог Рональд Кесслер з Гарвардського університету вважає, що модель є перспективною, але ще має обмеження. Подальші дослідження та включення до моделі додаткових даних, таких як госпіталізація після спроб самогубства, можуть значно підвищити її точність.

Шаман і Кіз планують вдосконалити свою модель, щоб вона могла не лише передбачати ризики, але й оперативно реагувати на нові випадки зараження суїцидальними думками після смерті знаменитостей. У перспективі такі моделі можуть допомогти уповільнити поширення шкідливих настроїв у суспільстві, зменшуючи кількість самогубств та душевних страждань.

Результати цього дослідження показують, що смерть відомих людей може мати серйозний вплив на суспільство, підвищуючи рівень самогубств. Водночас, новітні методи наукового аналізу та моделювання пропонують реальні шляхи для запобігання таким трагедіям у майбутньому.