До мене на консультацію прийшла вродлива молода дівчина, яка вже багато років працювала веб-дизайнером дистанційно і майже весь свій час проводила біля комп'ютера. Вона розповіла мені про свого інтернет-друга, з яким спілкувалася у соціальних мережах.
- Ми щодня переписувалися, - сказала вона. - І раптом, бац! Його немає, - Марина зробила жест рукою, імітуючи вибух. - Видалив свій профіль, а у мене навіть номера його немає!
Дівчина виглядала засмученою.
- Ти відчуваєш, що втратила когось близького? - спитав я, намагаючись глибше зрозуміти її почуття.
- Мені здається, справжнього друга, хоча ми не зустрічалися в реальному житті.
- Думаєш, друг би зник не залишивши навіть "хлібної крихти", щоб ти змогла його знайти?
Марина похитала головою.
- Як гадаєш, що в цьому спілкуванні було таким важливим для тебе?
Марина замислилася.
- Мені здається, що розуміння. Він завжди знаходив правильні слова, і здавалося, що він справді мене чує, - голос Марини ставав твердішим, ніби вже самі роздуми допомагають краще зрозуміти почуття.
Це був перший крок до усвідомлення - Марина почала бачити, що її прихильність до друга частково базувалася на потребі в емоційному розумінні та підтримці.
- Може, ти шукаєш подібне розуміння і в реальному житті, але не можеш його знайти? - Припустив я, пропонуючи їй розширити рамки свого сприйняття.
Марина кивнула і коли почала активніше розмірковувати про свої почуття та потреби, то раптом зупинилася, наче щось згадавши.
- Знаєш, а я навіть не знаю його справжнього імені, - прошепотіла вона, і в очах Марини з'явився страх.
Це зізнання викликало в мене змішані почуття – з одного боку, я розумів потребу Марини у близькості та розумінні, а з іншого – усвідомлював, наскільки віртуальні стосунки можуть бути ілюзорними. Цей момент став для нас обох поворотним пунктом у розумінні глибини проблеми та початком шляху до її вирішення.
472
