Безсоння

На екрані комп'ютера мерехтіло ім'я наступного клієнта. Як тільки ми розпочали сесію, я відчув напругу.

- Привіт! Як ти сьогодні? – почав я, намагаючись зробити голос якомога більш дружелюбним та відкритим.

- Ну, як завжди, нічого нового, - Олексій звучав байдуже, ніби вже звик до свого стану.

Олексій був моїм клієнтом вже місяць, але прогресу, чесно кажучи, було мало. Безсоння і тривога не давали йому спокою, і кожна наша зустріч починалася з одного й того самого.

- Спав погано. Всю ніч крутився, вставав, знову лягав. Чому не знаю. Наче й ліг рано, але весь час провозився в ліжку. В голову лізли дурні думки.

-Які думки?

Після цього було найцікавіше. Олексій починав розповідь, але сам того не помічаючи, переводив тему на щось інше. Я намагався зрозуміти, як акуратно підійти до того, чого він так старанно намагається уникати. Тиснути було не можна. Я не знав, який біль ховається за його психологічними захистами і чекав, поки Олексій дозріє і сам буде готовий йти у складну для нього тему.

- Спробуємо щось нове сьогодні. Згадай, чи був момент у твоєму житті, коли ти почував себе по-справжньому безпечно?

Олексій задумався, і я бачив, як його очі бігали по кімнаті, шукаючи відповіді.

- Не знаю... Може, коли ми з родиною були на дачі. Там завжди було спокійно.

- Що саме тобі там подобалося?

- Просто... Тиша, мабуть. Ми з братом лазили по деревам, грали у футбол. Але потім усе змінилося, - промовивши це, Олексій став сумним.

Я зупинився, витримуючи паузу цього, як мені здалося, важливого моменту.

- Що змінилося, Олексію?

Він знизав плечима.

- Не знаю. Просто... стало не так весело.

- Може, сталося щось конкретне? Спробуй згадати, - таки натиснув я.

Олексій важко зітхнув і кивнув, даючи згоду.

- Ми з братом грали у будинку. І тут почалася сварка між мамою та татом. Я ніколи не бачив, щоб вони так... Мама плакала, тато кричав. Ми просто сиділи і не знали, що робити, - Розповідав Олексій.

- Як ти почував себе в той момент?

- Я хотів, щоби це припинилося. Щоб усе повернулося як було.

- І що ти зробив?

-  Нічого. Ми з братом просто сховалися в кімнаті і чекали, поки все скінчиться. Я ніколи не бачив, щоб вони так... Мені було страшно, - нарешті озвучив свої емоції Олексій. - Тато вдарив її. Я ніколи раніше його таким не бачив. А потім такі скандали почали регулярно повторюватися.

- Що найбільше тебе налякало в той момент?

- Мабуть, те, що я не можу нічого вдіяти.

- Ти почував себе безсилим?

Олексій кивнув.

- Ти був дитиною. І не несеш відповідальності за дії дорослих.

- Так, я знаю.

- Олексію, як гадаєш, твій спогад про сварку батьків якось пов'язаний із поточним станом?

Олексій різко змінив тему і я не став його повертати. На цій сесії у нас намітився прогрес і мені необхідно було його зберегти.

Ми говорили про той день на дачі ще кілька сесій. Я намагався допомогти Олексію зрозуміти, що його почуття на той момент – страх, безсилля, бажання захистити – були абсолютно нормальними.

Ми працювали над тим, щоб переосмислити ці спогади, дати зрозуміти, що він зробив усе, що міг. Однак, чому безсоння Олексія та тяжкі спогади з'явилися саме зараз, залишалося загадкою.

- Як думаєш, як ті події пов'язані з твоїм безсонням і з тим, що відбувається в тебе в житті зараз? — ще через кілька зустрічей спитав я знову.

Олексій довго мовчав, а я не заважав йому думати та збиратися з силами.

- У мене був конфлікт із дружиною... перед дітьми. Я... Я бачу, як це вплинуло на них, і почуваюся жахливо, – його голос змінився, видаючи муки совісті.

- Боїшся, що повторюєш історію батьків, - я обережно припустив, вбачаючи паралелі між минулим і сьогоденням.

Олексій кивнув, його очі наповнилися болючим усвідомленням.

- Мені здається, що я роблю ту саму помилку, і не знаю, як із цим впоратися.

- Ти говорив про це з дітьми?

Олексій похитав головою.

- Ну, вони, ніби, мовчать, запитань не ставлять. Я думаю, може забули…

- А як ти поводився після тієї сварки?

- Так само. Вдавав, що нічого не сталося, - промовив Олексій і тяжко зітхнув.

- Уяви, що ти можеш зараз поговорити з дітьми. Що б ти їм сказав?

- Я б... Я сказав би, що мені шкода, що їм довелося це побачити. Що я люблю їх і що іноді навіть дорослі роблять помилки. Але я намагатимусь бути краще, – повільно підбирав слова Олексій.

- Це звучить як чудовий початок розмови. Зможеш зробити це наяву?

Олексій кивнув

- Щось підказує, що це не все, - напруга не спадала з лиця Олексія.

- Під час сварки з дружиною я... я штовхнув її. Вона не впала, не постраждала, але жах у її очах... – Олексій ділився, явно приголомшений своїми діями. - Я боюсь, що стаю як батько.

- Те, що ти відчуваєш провину вже є показником того, що не хочеш повторення минулого і усвідомлюєш проблему. Як гадаєш, що ти можеш зробити зараз, щоб почати виправляти ситуацію? - Запитав я, пропонуючи Олексію взяти активну роль у вирішенні конфлікту.

- Думаю, треба поговорити з нею. Я вибачався, але тепер, напевно, варто пояснити, що я відчуваю. Що я боюся втратити нас, нашу родину.

Сказавши це, Олексій полегшено видихнув, ніби знайшов відповіді на всі свої запитання. На наступній нашій зустрічі він поділився, що розмова з дружиною пройшла краще, ніж він очікував. Вона вислухала його, поділилася своїми переживаннями і разом вони почали шукати шляхи вирішення проблем.

- Як почуваєшся по відношенню до ситуації тепер? - Запитав я Олексія, щоб дізнатися про його поточний емоційний стан.

- Краще, - коротко відповів він.

Наші сесії тривали ще кілька місяців, але фокус змістився на підтримання прогресу та розвиток навичок, які допоможуть Олексію та його родині будувати міцні та здорові стосунки.

З кожною сесією Олексій ставав все більш відкритим. Він почав краще спати, а тривога зменшилась. 

Коли Олексій закінчив терапію, то був невпізнанний. Це була щаслива людина, сповнена надій та планів на майбутнє. Він усміхнувся мені востаннє через екран і сказав:

- До побачення. І дякую за все.

Ми попрощалися, і я закрив сесію, відчуваючи глибоке задоволення від виконаної роботи. Ця історія є черговим нагадуванням про те, що зміни можливі лише тоді, коли людина готова відкритися і працювати над собою.

Владислав Хасанов