Віцепрезидентка Української Психотерапевтичної Ліги Христина Кудрявцева: “Психотерапія - це подорож. Просто є подорожі зовнішні, а є - внутрішні”

Ми публікуємо велике інтерв'ю з генеральною директоркою Європейської Школи Психології Христиною Кудрявцевою, створене у рамках нового масштабного проекту присвяченого всім аспектам психотерапії  - “MOZHNA питання?”. 

Христина Кудрявцева стала першою гостею нашої студії. Ми під час розмови мали змогу задати питання про її першого психолога, про те, як змінюється життя з приходом у психотерапію і про те, чи все потрібно розповідати під час сесій. 

Повну відео версію інтерв'ю можна подивитися на нашому youtube. 

Я звернулась до психолога тому що в моєму житті почало все сипатись: почалося все з особистого життя, потім бізнес, потім здоров'я. Я довго трималась, довго намагалася сама знайти вихід. Я тоді ще не була професійним психологом. В мене була вища психологічна освіта, але не було практики. Я займалася іншим бізнесом, не пов'язаним з психологією. Я намагалася вирішити свої проблеми сама, але ставало все гірше і гірше. В якийсь момент я подумала: “чому б не спробувати?” і прийшла до свого першого психолога. 

Я досі її згадую із вдячністю. В мене в житті було три довгострокових терапії, тобто три три психолога з якими ми працювали довго. Але перший психолог, це як перше кохання. Це людина з якою ти вперше проходиш цей досвід. І перша моя асоціація - це вдячність. Саме з нею я пройшла шлях від глибокого “мінуса” - емоційного і фінансового, до дуже доброго, впевненого “плюса”. Це було про зростання у всіх сферах. Це був цікавий шлях. Шлях, завдяки якому я стала іншою всередині, і відповідно - іншою зовні. 

Це дуже добре питання.  Я думаю його можна адресувати мільйонам українців зараз. І, в принципі, людям у всьому світі. 

Мені важко зараз згадати, адже пройшло багато років. Але, якби я зараз могла звернутися до себе у минулому, то сказала б: “Давай! Чого ти так довго терпиш?”. 

Спочатку я ходила на тренінги по психології. Це давало певний результат, але довгострокового і стабільного - не було. І тільки потім в мене з'явилась думка піти до психолога в індивідуальну терапію. 

Я вже не можу сказати, чому не зробила так одразу. Я не можу сказати, що чогось боялася або не вірила психологам. Але не той час, мені здавалося, що легше піти в групу, або на тренінг, де немає близького контакту. 

Я наважилася на індивідуальну роботу з психологом, коли мені стало зовсім погано. 

В мене були фінансові проблеми, крах особистого життя, почалися панічні атаки, і навіть з'явилися психосоматичні проблеми. Вже не пам'ятаю, як я сформулювала перший запит, але якщо коротко, то щось на кшталт: “Допоможіть зібрати докупи моє життя”. 

На той час я була без внутрішньої опори. Це змушувало шукати опори зовні: в грошах, в чоловіках, в бізнесі, в бізнес-партнерах. Тобто, левова частка моїх рішень безсвідомо приймалася з позиції, що можливо, саме це стане для мене опорою. Раптом саме це дасть мені стабільність, надійність? Така проекція в мене була і на гроші. Мені здавалося що це дасть безпеку і стабільність. 

Я загуглила  і обрала психолога, який знаходився неподалік від мого дому. Я хотіла працювати офлайн. 

Умовно кажучи, я обирала по географії та по фотографії. Вона була дуже гарною жінкою, в неї був красивий сайт. Потім я прочитала о методах, з якими вона працювала. Я розумію, що тоді обрала правильно, тому що саме ці методи я зараз раджу своїм близьким. 

Я пам'ятаю кілька перших сесій. Там зі мною трапилася дуже цікава історія. Психолог працювала в глибинному підході. Клієнтам пропонують під час сесії лягти на кушетку. Це потрібно для того, щоб людина розслабилась, був ще більший регрес, йшла ще глибша робота. 

І ось йде друга-третя сесія, я лежу на кушетці, і відчуваю що вона стає теплою. Я паралельно працюю з психологом. Щось їй розказую, і згадую, що так само в мого косметолога: в неї кушетка обладнана підігрівом і під час певних процедур його вмикають. Я лежу, і думаю: “цікаво, тут підігрів вмикають за замовчуванням?”.

Під час четвертої сесії я не втрималася і запитала про підігрів. Виявилося, що кушетка звичайна, без підігріву. Зараз я розумію, що так реагувало моє тіло на терапію. В мені було стільки напруги, що коли я починала розслаблятися на сесії, напруга відчувалася фізично, як підігрів. 

Через деякий час я почала працювати з іншим психологом. Це не було раціональним рішенням, бо всі запити, з якими я прийшла, ми завершили. Або мене щось перестало влаштовувати. Ні. Просто з'явилося відчуття, що цей етап життя завершився. Ми це обговорювали з психологом. В нас не було різкого розриву. Було відчуття, що все добре, але потрібно йти вперед. 

Взагалі, це дуже цікава тема - завершення терапії. 

За рахунок чого працює терапія? Вона працює завдяки відносинам, які складаються з терапевтами, з психологами. Ці відносини повторюють ті патерни які в нас є.  І завершення відносин з психологом, це, навик для людини із завершення стосунків у житті. У Максима Рильського є чудові рядки: “вміє розставатись, той, хто вмів любить”. Це про психологічно правильне, спокійне, екологічне завершення відносин. І з першим психологом мені це вдалось пройти. З'явилося відчуття що пора, ми про це говорили декілька сесій. 

Я взяла собі таймаут на кілька місяців, а потім почала працювати з іншим психологом.  

З другим психологом нас розлучила війна. Ми працювали офлайн також. Потім - перші місяці війни, переїзди, евакуація, і стало не до того. У новій країні я почала також працювати з психологом. 

Я про це ніколи не задумувалася. Вони дуже різні, як особистості. В них різний типаж зовнішності. Це три жінки і з ними в мене були різні відносини. Я думаю, що кожного разу розкривалися інші мої грані. Знаєте, як кажуть: “я була тричі заміжня, і всі три рази успішно”. Я так можу сказати про психологів, з якими працювала.  

В мене міцна опора, яка допомагає впоратися із зовнішніми подіями, які ми проходимо останні чотири роки, починаючи від пандемії, закінчуючи війною. 

Що б було, якби в мене не було цієї опори? Не знаю. Але я можу сказати, що відчуваю всередині спокій. Мій внутрішній світ міцний, навіть коли рушиться світ зовнішній. І як похідна від цього стану: в мене є можливість адекватно діяти. Для того, щоб проживати кризові ситуації, потрібна внутрішня опора.

 А ще це про довіру до себе. Довіряти своїм ідеям, планам, тим цілям, які я перед собою ставлю, і шляхами які я бачу для їх реалізації. 

В мене є приклад. У Європейській школі психології працює чудова команда. І коли я спілкуюся з іншими власниками бізнесів, основна тема розмов це “безалаберні працівники”, “треба все контролювати”, “ніхто нічого не хоче робити” тощо. А я не маю що додати до цієї дискусії, тому що в мене команда дуже відповідальна. І це не тільки тому що я досвідчений менеджер, а тому що я можу довіряти моїй команді. 

І це також, у якісь мірі, завдяки терапії. Головний результат терапії - довіра світу. 

Це дає інший ментальний стан і ви бачите інші сектори реальності. Доведено, що ми усвідомлюємо тільки невелику частину інформації яка є в даний момент часу. І питання яким задаються вчені нейрофізіологи і психологи -  яким чином йде вибірка?  І що саме ми бачимо залежить від нашого внутрішнього стану. Тому терапія, змінюючи внутрішній стан, змінює те що ми віддзеркалюємо у своїй свідомості. І далі це впливає на зовнішні результати того, що ми отримуємо в житті.   

Давайте за почнемо з з аргументів “ЗА”. 

Чим ви ризикуєте? Ви ризикуєте невеликими коштами, які заплатите за кілька сесій. Якщо зрозумієте що це вам не підходить, можете зупинитися у будь який час. У людей, далеких від психології є страх, що їм зашкодять. Але, якщо ви не психічно хвора людина, то зашкодити вам дуже важко. У кожного з нас є системи психічних захистів, і якщо психолог щось не те робитиме, вони це будуть відсікати. Ви це відчуєте і не будете ходити до цього спеціаліста. 

Якщо відверто, то людині нашкодити важко. Це має бути супер-професійний психолог, який буде дуже хотіти саме вам нашкодити. А нашкодити випадков, або постраждати від якогось непрофесіоналізму - це дуже важко. Тому ви нічим не ризикуєте. 

Я думаю що психотерапія - це не панацея, але один із дієвих інструментів для розвитку. Не тільки і не стільки для лікування якогось симптому, адже лікування симптому - це швидкий процес, який займає декілька сесій. Максимум два-три місяці. 

Психотерапія, це як початок подорожі, під час якої відбувається щось дійсно цікаве. Потім починається розвиток, виявляються сильні сторони, потенціал. 

Ви починаєте усвідомлювати в які “ігри” граєте. Ви починаєте усвідомлювати, що можете вибрати будь-яку “гру”. Або взагалі не грати. Тобто, це про свободу. Свободу жити як ви хочете, проявляти себе як ви хочете. Будувати такі відносини, такий бізнес, таку професійну реалізацію як ви хочете. Це про свободу свободу вибору, свободу волі.

Але, психотерапія - це не універсальний інструмент. Комусь вона підходить, комусь - ні. 

Але є багато різних шляхів розвитку і пошуку більш щасливого життя. Психотерапія - один з них. 

Карл Густав Юнг, один з моїх улюблених психологів говорив про те що в нього в житті було дуже багато подорожей.  Він об'їхав багато країн, багато бачив, але найцікавіша, найважливіша подорож була всередину себе. 

Психотерапія - це подорож всередину себе. І я кажу нашим психологам, нашим випускникам, що ви маєте продавати психотерапію, не як результат, а як процес, як це роблять у турагенціях. Ніхто ж не продає результат: “ви, умовно, 13 лютого вернетесь з Парижу”. Ми кажемо подорожі - це те, що збагачує нас. І психотерапія - це подорож. Просто є подорожі зовнішні, а є - внутрішні. 

І якщо у вас є можливість подорожувати, чому б нею не користуватися? 

Ви вже не будете таким як раніше. У вас можуть закінчитися якісь відносини. Ви маєте бути готовим до змін. Ми всі хочемо змін але, часто ми боїмося їх. Вам прийдеться відпустити багато багато ідей про себе, ідей про життя, ідей про інших людей.  

Звичайно, є речі, які я не розповідаю навіть психологу.  Причому в різних терапіях, це були різні теми. І, насправді, це міф, що психологу треба розказувати все. Ще є такий міф серед наших колег, що якщо ти щось не розкажеш, то воно лишиться не пропрацьованим. Цілком нормально те, що існують теми про які ви не хочете говорити. І не треба себе силувати і заставляти. 

Насправді, те про що ми пам'ятаємо, те що можемо розказати як історію - це не є великою проблемою. Проблемою є та інформація, яка у нас у безсвідомому. Тобто, те, що ми не можемо розказати навіть собі. 

Є два види е спогадів: експліцитні та імпліцитні. 

Експліцитні спогади кодуються, як історії. Наприклад, я пам'ятаю як прийшла до дитячого садочка і мене там хлопчик ображав. Я плакала, а вихователька на мене накричала. Ось така неприємна історія. Але це вже не є проблемою, якщо я можу розказати цю історію. Вона вже пропрацьована.  

Складніше для пропрацювання історії, спогади, які кодуються в імпліцитній пам'яті. Тобто вони кодуються не цілісною історією, а розрізненніми шматочками. Щось пам'ятає тіло, щось кодується в Тінь, як от відчуття тіла. Щось кодується як емоції, які прийшли, а ви не розумієте чому вам стало сумно або весело. Це вривається підсвідомість. І такі історії ви не можете розказати ані собі, ані терапевту. От саме в них, як у дрібницях з відомого вислову, скритий Бог або диявол. І це майстерність професійного психолога вміти зчитувати ці історії на рівні внутрішніх станів. 

Міф перший. Є очікування, що психологи - це якісь люди без емоційних проблем. Але це не так. Психологи - це звичайні люди. Так, вони знають більше про те як працює психіка людини, про те як взаємодіяти для того щоб проходили трансформації в психіці. Але в житті - це звичайні люди зі своїми зонами росту, проблемами тощо.

Тому психологи, як правило, також працюють зі своїми психотерапевтами, психологами, для того щоб розвиватись. 

Ще є міф про психологів, “які допомагають за одну сесію”. Часто це підігрівається самими психологами, які кажуть: “ці вас будуть змушувати ходити роками, а я все зроблю за одну сесію”. Це одна грань міфу. А інша - це психологи, які кажуть: “яка одна сесія, друзі? Два-три роки і не менше”.  

Але, буває, що прорив відбувається і за одну сесію, а буває, що для вирішення проблеми потрібно кілька років терапії. 

Ще є міф про те, що клієнт має плакати. Бо якщо він не плаче, значить ви не знайшли, не докопалися і результату не буде.

В цьому міфі також є частка правди, тому що серед терапевтів і клієнтів, справді, жінок більше. Але ми бачимо зараз як змінюється ця тенденція. 

У Європейській школі психології ми бачимо що починаючи з 2021 року, в групах стало більше чоловіків. Якщо раніше було 150 людей на потоці і серед них був один-два чоловіки, то починаючи з 2021 року вже були потоки де було і по 20 чоловіків. Зараз в нас, між іншим, з'явився і перший наставник-чоловік. 

Зараз в Україні сесія психолога коштує від 15 до до 100 у.е. Вартість може бути вище, якщо ми говоримо про довгострокову терапію. Важко говорити чи це дорого взагалі. Я вважаю, що ціна за сесію має бути відчутною і для клієнта і для психолога. 

Що таке відчутна ціна? Це не супер висока, але й не низька. Ми так створені, що не будемо цінувати те, за що заплатили мало, або отримали безкоштовно. І психолог має отримати відчутну суму, щоб не думати про те, що він продає свій час надто дешево.

А знаєте який міф самий головний? “До психологів ходять психи”. Це наш коронний міф.  Я часто розказую цю історію. В мене її всі студенти знають, але мені здається вона важлива тому повторю і тут. 

24 роки тому в мене була подруга яка почала відносини з італійцем. Це було було шалене кохання, два тижня щастя неймовірного, а потім дзвінок мені о 12-й ночі. Вона в сльозах: “все скінчилося!”. Питаю, що сталося? Говорить: “він психічно хворий”.  А в мене перед очима маньяки-вбивці. Питаю, з чого вона це взяла. Відповідає: “він сказав, що вже півроку ходить до психолога”. І це мені здається все, що потрібно знати про суспільну думку 24 роки тому відносно психологів. 

Але ця тема жива і зараз. 

В 2023 році ми з колегами проводили дослідження. І 49% українців до сих пір вважають що до психолога ходять психи, тобто люди з якими щось не гаразд. 

Відповідно, якщо я піду до психолога, значить я теж псих. І це той міф, який заважає багатьом людям звернутись до психолога. Ми, професійні психологи, маємо про це багато говорити, і цей міф розвінчувати, і показувати що звичайно є психіатрія, є медикаментозна психотерапія, і це одна історія. А є психотерапія не медикаментозна, є психологічне консультування. І якщо умовна людина прийшла до психолога у стані “мінусу”, то його задача не перевести цей стан в “нуль”, а вивести у “плюс”. Будь-яка кризова ситуація в житті людини - це завжди шанс на якісну перебудову. Адже само слово “криза” (якщо я не помиляюся), в китайській мові пишеться двома ієрогліфами: “ризик” і “шанс”.  

Мені знаєте що хочеться сказати? Що я сьогоднішня, трохи заздрю собі у минулому. Тому що попереду такий цікавий шлях. 

Ви зараз запитали, а в мене майнула думка що сказати треба: “ну, давай, не не зволікай з цим”. А потім я подумала, що на все є свій правильний час, правильні люди, які з'являються у житті. І єдине що мені хочеться, це усміхнутись і сказати: “я тобі по-хорошому за заздрю. Такий цікавий шлях чекає на тебе”.