Суб'єктивні історії

Усі навколо звикли до цих сирен. Дружина взагалі не реагує – може готувати, гратися з дітьми, навіть у підвал не спускається. Сусідам теж байдуже. Що не тривога, вони за стіною люблять одне одного, наче востаннє. А я… – він тяжко зітхнув. – Як тільки сирена, мене трясе так, що здається, серце розірветься

"Я згадала, як мама іноді казала це майже з гнівом, коли ми сварилися: «Ти взагалі не повинна була народитися». Або щось на зразок: «Будь вдячна, що я взагалі тебе народила». Ці слова були грубі, як різкий удар, який залишає сліди всередині, але я тоді не надавала цьому значення. Мені здавалося, що це просто слова. Але зараз, коли я сиділа перед екраном, перед цим спокійним поглядом психолога, мені раптом стало боляче"

Нас оточує безліч шокуючих образів у рекламі — чи то голодні діти в зонах конфліктів, чи білі ведмеді на танучих крижинах. Такі зображення використовуються компаніями для того, щоб викликати у нас сильні емоції та привернути увагу, навіть якщо для цього доводиться йти проти суспільних норм

Дональд Трамп — новий президент США, від якого в найближчі роки залежатиме політика Америки в цілому, та її підтримка України у війні з РФ — зокрема. Про те, чого очікувати Україні від нового президента США, виходячи з особливостей його психотипу та нюансів особистості, Mozhna Journal поговорив з Христиною Кудрявцевою, віцепрезиденткою Української Психотерапевтичної Ліги, генеральною директоркою Європейської школи психології, засновницею сервісу Mozhna.space.

Мені було цікаво, коли він нарешті почне говорити, коли візьме й скаже щось вагоме. А він сидить, киває й мовчить. Спочатку це розважало, навіть трохи злостило, але я стримувався. Але коли ми перейшли до третього, четвертого сеансу, я вже почав по-справжньому дратуватися. Ну як так? Я йому свої думки, історії, емоції, а він сидить і зрідка видає це «угу»

Mozhna Journal поспілкувався з експертами-психологами про психологію самого Дональда Трампа, його психотип у типології Юнга та про те, як йому вдалося стати тим, ким він став

“Нещодавно думав: ось зустрічався я з Мариною, потім з Анею, тепер ось з Ксюшею. Тільки імена змінюються, а по суті нічого. "Тільки імена", — відлунням озвалося у мене в голові. У цій фразі було все. Я часто помічав, як люди одним словом чи кількома реченнями самі розкривають те, що ще не наважуються собі пояснити”