Сізіфова праця травмованої особистості, або чому ми наступаємо на ті ж самі граблі

Син бога вітрів Еола, Сізіф виріс хитромудрим і зухвалим. Одного разу він вигадав план, щоб під час засухи добути для свого міста воду у річкового бога Асопа. Сізіф розкрив Асопу підступний задум Зевса, який збирався викрасти його доньку. Зевсу не вдалося здійснити свої плани через це, і він вирішив покарати Сізіфа, пославши за ним бога смерті Танатоса.

Чорного хлопчика Сізіф також перехитрив. За допомогою ковалів він скував і полонив Танатоса. Можливо, це зійшло б йому з рук, але в живих залишився не тільки Сізіф. Перестали помирати всі люди на Землі. Звісно ж, Зевс цей глобальний безлад помітив. Танатоса звільнили, а Сізіфа забрали в царство Аїда.

Проте Сізіф не здався і зумів обвести навколо пальця самого володаря підземного світу та його дружину Персефону. Він вирвався із підземного царства і жив земним життям, доки боги його остаточно не вгамували, забравши назад і наклавши вічне покарання. Сізіф повинен піднімати камінь на вершину гори, звідки той завжди зривається. Цю страшну кару боги вважали справедливою, адже провина Сізіфа була величезною. Він повстав проти непорушного закону Всесвіту: все народжене повинно помирати, щоб народжувалося нове. Небажання помирати означає відмову від змін і оновлення. По провині підібрали і кару: безкінечно один і той самий камінь на одну і ту саму гору.

"Маленька смерть" сепарації з батьками, відпускання дітей, розставання з грошима, майном, партнером, місцем проживання, роботою, компанією одним людям дається легко, для інших майже неможливо. І ті, хто вміє віддати, вчасно "зістрибнути з дохлого коня", легко рухаються вперед, здобуваючи в процесі більш швидкі "засоби пересування" по життю.

Що ж змушує людину триматися за старе? Звісно ж психологічна травма. Не будемо перелічувати причини цих травм, адже у кожного вони свої. Але якщо людина повторює одні й ті самі сценарії в своєму житті, як Сізіф, намагаючись закотити на вершину камінь стосунків, фінансового благополуччя, самореалізації, а він знову і знову котиться вниз, це означає, що герой цієї історії не здатний відпускати.

Найчастіше це відбувається тому що психіка не має ресурсів для цього. Травма змушує людину ходити по колу в надії, що колись її сценарій отримає розрядку у вигляді хепі енду. Наприклад, аб'юзер перестане бити або подавляти, і в стосунках все стане добре. Жертва йде в аб'юзивні стосунки знову і знову, або залишається в них після кожного "примирення". Співзалежний кожного разу заходить на нове коло стосунків, в надії що близький "зав'язав" назавжди. Або людина знову і знову лізе в "любовний трикутник", бо травмованій психіці необхідно розрядитися в сценарії, коли партнер стоїть перед вибором. Психіка не може зважитися на "маленьку смерть" звичних стосунків, щоби здобути нові, здорові. І знову котить свій камінь в гору.

Вирватися з цього кола означає стати творцем свого життя. А результат творчого зусилля ніколи не відомий заздалегідь, це завжди ризик. Щоб ризикнути, потрібно подолати старі свідомі і несвідомі установки, звичний погляд на світ і самого себе. Трохи померти. Адже в основі творчості лежить базове протиріччя природи всього живого: прагнення зберегти себе і прагнення змінитися.

Як же реалізувати життєві зміни? Спробувати пройти нові сценарії в безпечному терапевтичному просторі разом зі своїм психологом. Витягнути травматичний досвід із несвідомого в свідомість і розібрати сценарій своєї травми. Реалізувати її хепі енд у терапії. Отримати від психолога ресурс підтримки, виростити свою внутрішню опору, впевненість у своїх силах і довіру до світу. Стати творцем свого життя, навчитися розставатися зі старим, зберігаючи себе вже на новому рівні.

Іванна Довженко