Вандалізм як прояв внутрішніх конфліктів

Вчорашній акт вандалізму на виставці китайського художника Ай Вейвея в Болоньї викликає безліч питань щодо мотивації та психологічного стану людини, яка здійснила цю дію. Вандалізм — це не лише руйнування, але й прояв глибоких внутрішніх конфліктів.

Інцидент стався 26 вересня на закритій виставці, куди проник 57-річний чоловік, відомий як Вацлав Пісвейц. Згідно із записами камер спостереження, він навмисне знищив кубічну порцелянову скульптуру, над якою Ай Вейвей працював понад рік. Це об'єкт сучасного мистецтва, який водночас несе глибоку символіку, пов'язану зі стародавніми китайськими традиціями. Інцидент набув особливого резонансу, оскільки ціни на роботи художника сягають 5 млн доларів.

Як же розглядати дії Пісвейца з точки зору психології? Можна як форму агресивної поведінки, спрямованої на руйнування, а можна і як спосіб отримати відомість.

Вацлав Пісвейц, народжений у Празі в 1967 році, пізніше емігрував до Італії, де проживає й донині. Він сам художник і працює в стилі експресіонізму, хоча його картини поки не здобули широкого визнання. Можливо, саме його прагнення до зірковості проявляється таким ексцентричним способом. Сам художник описує свої відомі акти вандалізму як вираження власних внутрішніх переживань і протест проти того, що світ не визнає його геніальності. У 2018 році він надів на голову художниці Марині Абрамович картину в рамі (її ж портрет, написаний самим Пісвейцом), і заявив, що зробив це заради свого мистецтва. Через кілька років він підпалив полотно, яким накривали статую Давида у Флоренції, і це лише частина його акцій.

Вчорашня акція Пісвейца цікава тим, що Ай Вейвей сам відомий своїми радикальними перформансами, зокрема руйнуванням 2000-річної урни династії Хань. При цьому він наполягав на тому, що необхідно розрізняти наміри автора і вандала. У контексті перформансів Вейвея, руйнування стародавнього артефакта нібито було актом свідомого протесту проти знищення культурної спадщини. Пісвейц, своєю чергою, демонструє особистий протест, який спрямований не на критику мистецтва чи суспільства, а на сам акт руйнування як спосіб виразити внутрішню боротьбу.

Ймовірно, чоловік не мав чітко сформульованої мети, а його дії були спонтанними. Психологічна характеристика таких людей часто вказує на почуття безсилля або розчарування, які вони намагаються компенсувати через публічні акти вандалізму. Це може бути формою вираження протесту, бунту чи навіть прагнення до самовираження за рахунок чужих досягнень.

Крім того, важливо розглянути, як суспільство сприймає такі вчинки. Іноді агресивні дії, спрямовані на твори мистецтва, можуть бути сприйнятими як виклик або критика усталених цінностей. Однак за такими діями може стояти і особиста травма або бажання отримати контроль над своїм життям через акт руйнування. У випадку Пісвейца його попередні витівки свідчать про глибокий внутрішній конфлікт, пов'язаний як із особистими, так і з соціальними факторами.

Звісно ж, Пісвейц наразі в руках правоохоронців. Проте запобігти подальшим актам вандалізму допоможуть не стільки правові санкції, скільки психологічна допомога.