Скандально відомий Стенфордський тюремний експеримент виявився фейком?

Стенфордський тюремний експеримент, проведений у 1971 році, вже понад п'ять десятиліть викликає дискусії у наукових колах та за їх межами. Це дослідження, яке мало на меті продемонструвати вплив соціальних ролей на поведінку людей, стало одним із найвідоміших і водночас найбільш суперечливих прикладів експериментальної психології. Попри численні сумніви щодо його етичності та наукової обґрунтованості, експеримент і далі впливає на наше розуміння людської природи. У цій статті ми розглянемо, як цей експеримент проводився, чому він став таким відомим. І чи був він справжнім та чесним? Про це у своїй статті для видання The Conversation пише Ліза А. Вільямс, доцент кафедри психології Університету Нового Південного Уельсу в Сіднеї.

Стенфордський тюремний експеримент, широко відомий як одне з найбільш провокаційних і значущих досліджень у галузі психології, піддається серйозній критиці у книзі французького історика науки Тібо Ле Текс'є. Його робота, опублікована у 2018 році й нещодавно перекладена англійською мовою, отримала назву «Розслідування Стенфордського тюремного експерименту: історія брехні».

У цій книзі Ле Текс'є викриває численні недоліки дослідження, включно з тим фактом, що поведінка студентів-«охоронців» була результатом цілеспрямованого інструктажу. Автор ставить питання, чому такий некоректний експеримент зміг отримати статус одного з ключових прикладів вивчення людської поведінки у соціальному середовищі.

Експеримент, проведений у 1971 році, став культовим прикладом вивчення впливу соціальних ролей на людську поведінку. Двадцять чотири студенти Стенфордського університету-добровольці були випадково розподілені на ролі «охоронців» і «ув'язнених». Дослідження проходило у підвалі факультету психології Стенфордського університету, де було облаштовано фіктивну в'язницю.

Хоча експеримент мав тривати два тижні, вже на другий день «охоронці» почали проявляти агресію. Вони принижували «ув'язнених», змушували їх роздягатися, заковували в ланцюги, надягали на їхні голови капюшони та піддавали психологічному тиску. Ув'язнених позбавляли їжі, сну та піддавали довільним покаранням.

За підсумками експерименту було зафіксовано, що половина ув'язнених зазнала сильних емоційних потрясінь, включно з нервовими зривами. Експеримент було завершено на шостий день через загрозу ще серйозніших наслідків.

Тібо Ле Текс'є, вивчивши архівні матеріали, відеозаписи та інтерв'ю з учасниками експерименту, виявив, що агресивна поведінка «охоронців» не виникла спонтанно. Навпаки, дослідницька група, очолювана Філіпом Зімбардо, заздалегідь провела інструктаж учасників, які виконували ролі охоронців, щоб ті створювали атмосферу психологічного пригнічення.

Перед початком експерименту «охоронці» отримали список правил і процедур, спрямованих на дегуманізацію «ув'язнених». У процесі дослідження персонал неодноразово заохочував агресивну поведінку охоронців і критикував тих, хто проявляв м'якість.

«Ув'язнені» ж практично не мали підготовки. Вони припускали, що їхня роль буде обмежуватися читанням книг і переглядом телевізора, однак зіткнулися з жорсткими покараннями, позбавленням базових зручностей та зміною правил, що призводило їх до розгубленості та пригніченості.

Хоча офіційна версія стверджує, що експеримент було припинено через емоційні травми, які зазнали учасники, Ле Текс'є надає іншу картину. На шостий день багато «охоронців» почали втрачати контроль над ситуацією. Деякі «ув'язнені» активно чинили опір, зокрема влаштовували голодування.

Крім того, несподіваний візит адвоката викликав сумніви щодо законності утримання учасників експерименту проти їхньої волі. Саме ці фактори, а не тільки психологічний стан «ув'язнених», стали причиною дострокового завершення експерименту.

Однією з причин, чому Стенфордський тюремний експеримент продовжує привертати увагу, є талант Філіпа Зімбардо у популяризації результатів дослідження. Використовуючи свої навички роботи з медіа, Зімбардо зумів створити яскравий і переконливий наратив, ілюстрований фотографіями охоронців у формі з дубинками та наляканих ув'язнених у капюшонах.

Як зазначає Ле Текс'є, популярність експерименту багато в чому пояснюється його відповідністю культурному та політичному контексту часу. У 1971 році Сполучені Штати переживали хвилю антиавторитарних настроїв, а також масові протести та бунти, такі як повстання у в'язниці Аттика.

Стенфордський тюремний експеримент залишається у центрі уваги вже понад п'ять десятиліть, незважаючи на серйозні питання щодо його методології та достовірності результатів. Завдяки медійній активності та таланту оповідача, Філіп Зімбардо зумів зробити своє дослідження символом глибоких роздумів про природу людської жорстокості.

Однак книга Тібо Ле Текс'є закликає нас переосмислити звичні уявлення про цей експеримент, вказуючи на його суперечливі аспекти та переоцінений вплив. Питання про те, чи зможуть суспільство та наука відмовитися від міфу, залишається відкритим.