Близькість та самотність

Чому я сама? Найчастіше мені здається, що я не маю потреби бути з кимось. Мені правда подобається не підлаштовуватись у побуті, не узгоджувати ні з ким свої плани, не нести відповідальність за якісь спільні рішення. Із собою завжди легше домовитися. Точніше, легше піти на компроміс.

Але чомусь на сеансі у психотерапевта мене захоплює смуток і жалість до себе, коли ми торкаємось цієї теми? Навіть капають сльози, які я відчайдушно намагаюся стримати. У чому тут справа?

Після сеансу, коли мій психолог показав мені, що для мене виявляти свої почуття дорівнює конфліктувати або розривати контакт, я стала часто думати про це. Як мені можна виявлятися та емоціонувати без наслідків? Що я можу сказати чи зробити, щоб розрядити свою емоційну напругу не зіпсувавши стосунків? Свідомість працювала, тоді як несвідоме проривалося через сни.

У сні я сиділа поруч зі своєю вельми емоційною і чутливою по життю подругою, яка завжди дуже бурхливо на все реагує і ніяк не могла на неї подивитися. У мене не розплющувалися очі, повіки ніби злиплися.

– Що ви відчували у цьому сні та зараз, коли згадуєте?

- Смутно відчуваю страх, небезпеку

- Бо не можете підняти повіки?

- Бо зможу!

- Погляд Вія, який може вбити? "Підніміть мені повіки"? Закриті повіки це для вас про що?

– Про невразливість. Вона невразлива, поки я її не бачу.

– І що станеться, коли побачите? Що ви можете побачити?

– Схоже, щось трапиться, якщо я побачу і прийму свої почуття.

- Чому ви так думаєте?

– Нууу … мене лаяли чи висміювали у дитинстві за сльози, наприклад. Це те, що я пам'ятаю.

- Як це було?

– Ну, тато передражнював, називав плаксою, намагався розсмішити. Не витримував моїх емоцій, загалом.

- Ви його начебто виправдовуєте, він же знецінював ваші почуття: припини відчувати те, що ти відчуваєш.

- Але я і справді була плаксою.

– Тепер ви самі знецінили свої почуття. А як було з мамою?

- Мама реагувала жорсткіше, просто мене затикала. Напевно тому не хочу дивитися на свої емоції, це як знак небезпеки.

- Ви казали, що багато часу проводили у бабусі. Ви були близькі?

– Бабуся була дуже дбайлива. Вона купувала мені курчат на ринку для бульйону, дуже смачно готувала, в'язала дуже гарні речі.

– Ви були близькі?

- Це як?

– А як ви собі уявляєте близькість?

– Ну це… розмовляти відверто, довіряти, ділитися потаємним, бути щирою, спонтанною, самою собою у спілкуванні…

– Розкажіть випадок, коли ви з бабусею розмовляли відверто чи ділилися потаємним.

– Так, мабуть, ми не були близькі…

Щоразу, коли ми занурюємося у спогади мого дитинства, я не можу пригадати нагоди, коли в спілкуванні з батьками я не підлаштовувалась, не приховувала щось чи не побоювалася наслідків. Я була спокійна і щаслива в основному, поки все на роботі, а я вдома одна, чи коли батькам не до мене, наприклад коли вдома гості.

І ось, ставши дорослою, я так облаштувала своє життя, що я одна і мені норм. Тому що щоразу мої спроби будувати стосунки зазнавали краху, наслідком якого ставала депресія. Мій терапевт це пояснює так:

– Нічого дивного, у вас немає досвіду близьких стосунків

- І що мені з того, що я тепер це знаю? Що я можу із цим зробити? Куди тікати?

– Ви вже робите все, що можете. Ви в терапії, значить поступово почнуться зміни на краще.

Що ж, чекатиму та обов'язково писатиму про це сюди.

Зінаїда Кушко