Довгий шлях у психотерапію. Інтерв'ю із Наталією.

У мене була жорстка депресія. Три роки, я щодня вставала з думкою про суїцид, мені не хотілося жити! Ніхто не міг запідозрити, що я мало не вмираю внутрішньо.

Чому раніше не наважувалися звернутися до психолога?

— Коли я почала цікавитися психологією, це було 7 років тому, мене налякали історії, що треба до психолога ходити 2, 3, 4 роки. Я така думаю: що там ті психологи роблять, якщо людям доводиться стільки ходити? У мене якийсь скептицизм до психологів включився, але це не тому, що в мене скептицизм тільки до них. У мене взагалі така натура, що я до всього скептично ставлюся. 

Я почала занурюватися та вивчати психологію. Хотіла зрозуміти, що роблять психологи з нами? І навіть завдяки цим знанням у мене відбувалися внутрішні зміни. І ось якийсь час я бачила, що мені цього достатньо. Я ніби знайшла рятівний острівець для себе. У мене проблема була в основному із соціумом. І ось виходить, що якийсь тривалий період я від'єдналася від нього повністю. У мене не було цього подразника, не було травматичних зіткнень, я була повністю в приймаючій атмосфері. І буквально нещодавно почала до психолога звертатися. Якоїсь миті я просто ясно і чітко побачила, що ходжу по колу. Я знайшла комфортну для себе нішу, але вийти за її межі у мене самостійно не виходило, тому що для цього потрібне якесь розширення. Ти маєш побачити щось, крім того, що є в тобі.

Чому ви все ж пішли в психотерапію?

— Ось тому й наважилася, що побачила, що я далі сама не просунуся. Що всі результати вони начебто хороші, але це занадто тривалий період, щоб вийти за межі кола свого мислення, своєї свідомості, потрібна допомога іншої людини.

— Скільки часу ви намагалися знайти рішення самостійно?

— Довго. Десь років п'ять! 2 роки я просто всякі психологічні ресурси читала, а потім 3 роки у мене був чисто один психолог блогер, і я читала його інформацію. Це наче створювало ілюзію змін.

— А якби ці 5 років ви були у терапії?

— Я могла б вирішити дуже багато проблем уже за рік-два напевно та вийти з того стану, який мене мучив. 

Якою ви були до того, як звернулися до психолога?

— Тривожна! Через те, що багато читала, працювала і якийсь я баланс знайшла для себе і цей баланс був усередині якоїсь капсули та тут мене життя змусило вийти в соціум і в результаті вийшло, що основна проблема моя не вирішена була. Я прямо зрозуміла, що я вже не впораюся. Я була в стерильних умовах, створила ці умови та здавалося, що все вирішилося. А тут життя все одно починає розхитувати та ось ця муть починає підійматися і ти розумієш, що нічого не пропрацював насправді самостійно.

Що було найскладнішим при виборі психолога?

— Для мене важливо було, щоб психолог якось зрезонував. Таких складнощів напевно не було. Я своїх людей впізнаю миттєво. І мені більше нічого не треба. Труднощі були тільки в тому, щоб прийти до самої думки, що мені воно потрібно, що мені потрібен психолог!

Яка сессія найбільш запам’яталася? 

— Перший досвід для мене був і найяскравішим. Я побачила як це дійсно розпаковується психіка, відкриваються інсайти та що це ніхто не нав'язує. Я взагалі така сильно волелюбна і мене це відразу відвернуло б. Ну а те, що мені просто поставили якесь питання та в мене щось піднялося і я сама це побачила, ось це, звичайно, таке грандіозне переживання для мене було. Мені хотілося на наступну зустріч до психолога бігти вже зі своїм зошитом. З тими інсайтами, які я назбирала, що про себе відкрила, що про себе дізналася і загалом перша зустріч остаточно зняла всі сумніви. 

Наталія, яка ви зараз?

— Ну однозначно не тривожна. Ось якась внутрішня довіра пішла в мене до процесу психотерапії. Після того як з психологом працюєш, стає ще більше цікаво те, що відбувається. Я себе називала соціофоб, а зараз я прийшла і даю інтерв'ю! 

Які видимі та невидимі зміни відбулися? 

— Перед інтерв’ю я сиділа, та думала про що я розповідатиму? Здавалося б, моя реальність фізично ніби не змінилася, тому що поки я в процесі ось цього всього. Просто я сама дуже сильно змінилася у порівнянні із тією закритої, замкненої якоїсь переляканої дівчинки, якою я була раніше. Безпорадною, якоюсь там какашкою постійно та взагалі не такою істотою, яка жити не має на цій Землі! Чому я психологію почала вивчати? Тому що я мала жорстку депресію. 

Три роки я щодня вставала з думкою суїциду, мені не хотілося жити! Мене дитина тримала. І при цьому я була настільки закрита, що про це не знали навіть близькі люди. Ніхто не міг запідозрити, що в мене така жорстка депресія, що я мало не вмираю внутрішньо. Я не дозволяла нікому заглянути у свій внутрішній світ! А зараз я собі це дозволяю.

Чи все ви можете розповісти психотерапевту?

— Мені не важко. Мені настільки легко, що в мене іноді відчуття, що там зібралося стільки всього, що воно просто проситься назовні. Я скидаю це на свою готовність якусь до психологічної роботи.

Розкажіть про ваші за та проти?

— Я не рекомендувала б йти до психолога, якщо ви думаєте, що психолог за вас все вирішить. Якщо ви думаєте, що підете і там якусь відразу чарівну таблетку знайдете. Можливо хороший терапевт і в цьому випадку допоможе, але просто це додасть вам якихось розчарувань.

Чому слід йти? Перший аргумент, знову ж таки, виходячи зі свого досвіду, це заощадить час однозначно. Заощаджуєш час, економиш сили.

Я боялася, що два-три роки до психолога ходити чи 10 років ходять, а тепер розумію, що насправді у тебе в психіці таке бездонне дно, що не можна пропрацювати ось прям на все життя. Життя тобі підсовує щоразу нові якісь ситуації, кризи. А без криз ти не обійдешся взагалі за життя. Ось це саме причина для того, щоб ходити до психолога як до того ж стоматолога. А не так, що нічого не болить, можеш не йти.

Терапія для вас це що?

— Приходить асоціація, що для мене це як повернення боргів. Я забивала на себе, закривала якусь важливу частину себе. З психологом я ніби зараз повертаю ось це все кохання всю ніжність ось цей інтерес. Це інвестиція у себе.

Ірина Поляшева, Владислав Хасанов