Два невдалі досвіди, які підірвали віру у психологів

Я спочатку дуже скептично ставилася до психологів. Я завжди думала, що в психологію йдуть ті, хто сам потребує психологічної допомоги. (сміється) І взагалі, здорова людина може та повинна сама справлятися зі своїми проблемами. І я маю сказати, що мій перший та другий досвід роботи з психологом був невдалим.

-Чому таки наважилася? І що це за негативний досвід, розкажи, будь ласка

Я творча людина. І я дуже допитлива, до того ж. Я пробувала різні інструменти, бачила як цікаво працює наша підсвідомість, як її робота проявляється у творчості та як переконання людини можуть допомагати чи заважати їй у житті. Це мене зацікавило.

Коли я почала шукати та пізнавати далі, всі ниточки привели до психології. Дійшло до того, що я просто у всьому почала бачити психологію…

Вступила до інституту, щоб отримати другу вищу та поринула у навчання. Там була практика, і я вперше опинилася на сесії. Чесно зізнаюся, мені не сподобалося.

У мене було відчуття, що мене розібрали, а назад не зібрали. Я тиждень не могла працювати, займатися справами та навіть просто нормально спілкуватися! Весь час плакала та не могла пояснити чому. Це був гештальт-підхід, і я вирішила, що це точно не моє. Я кинула навчання та вирішила, що не хочу більше в терапію.

Я займалася на тренінгах, розвивалася, йшла вперед.

Вдруге я зважилася на терапію після звичайної розмови з подругами. Ми торкнулися теми стосунків з батьками, точніше – з татами. І це мене порвало, як Тузік грілку. Я знову плакала, хоча точніше сказати - ридала. Мене налякала моя реакція, мій стан та ці сльози, які не могла пояснити навіть собі.

Згадувалися епізоди з життя і мене накривав непереборний біль.

Одна з подруг сказала, що має гарного психолога. Що він чоловік і їй здається, що це саме те, що мені потрібно.

Я вирішила піти. Тим більше за рекомендацією подруги. Мене налякала моя реакція, мій стан та ці сльози, які я не могла пояснити навіть собі.

-А що було далі?

У нас було чотири сесії з цим психологом і спочатку мені все подобалося, допоки на одній із зустрічей він не сказав, що я “не повинна так думати, як я думаю, тому що це ненормально”.

Ця фраза ввела в ступор і я вирішила, що це некоректно, а з боку психолога – непрофесійно. Більше я не ходила до нього.

Після двох невдалих спроб я довго обирала психолога.

Вирішила не зупинятись та просто знайти того, кому зможу довіряти. Я шукала свого спеціаліста близько двох років. За цей час сама повернулася до вивчення психології, багато що стала розуміти та навіть самостійно опрацьовувати деякі свої звичайні патерни.

Я пам'ятаю, як на одному заході мені сподобався спікер. Виявилося, що вона – психолог. Я пам'ятаю, як мені захотілося потрапити саме до неї на консультацію.

Ось так я знайшла свого психолога, з яким працюю вже півроку… Я думаю – це удача. І в мене є відчуття, що це МОЯ людина.

-А можете описати себе до роботи з терапевтом?

Так, звичайно. Зовні я була впевнена в собі, щаслива. А всередині мене весь час щось турбувало. Я рідко могла залишитися наодинці сама із собою. Мене це лякало і я впадала в апатію.

При цьому я багато працювала, оточувала себе людьми, щоб не лишатися на самоті. Весь час бігла кудись... Мені взагалі складно сказати, якою я була... Думаю, я була самотньою незважаючи на те, що одна не бувала ніколи.

Я хотіла розібратися з темою батьків, точніше з образами, які, як виявилось, я маю. А ще я хотіла зрозуміти, чому у мене не складається особисте життя.

-Як проходила перша сесія, що запам'яталося?

Нічого особливого не було. Я говорила, вона слухала. Іноді ставила питання, та такі, які сам собі не задаси (посміхається), але відчуття були цікаві.

Довіра є ключовою умовою нашої роботи, і я з першої зустрічі їй довірилася.

На третій місяць я помітила, що тільки зараз розпочалася справжня робота з мого боку. Два місяці я продовжувала грати, щось намагалася зобразити, бути правильною та хорошою. І ось тільки на третій місяць відчула, що маски знято, і я просто можу бути собою. Це було дивовижно. А я навіть не помічала, що граю! Виходить, що я брехала і собі, і терапевту! Це стало для мене відкриттям. Це дуже сильно вплинуло на мене, я б сказала, що змінило мене.

-А можете описати себе після початку роботи з психологом?

Справжня! Точніше, справжніша, ніж раніше. Немає великої різниці у зовнішньому прояві мого “я” та внутрішнім станом, як це було раніше. Я стала спокійнішою, я вже не біжу, як це було раніше, я сповільнилася (посміхається). Іноді думаю, що занадто повільна стала (сміється).

-Які аргументи «за» роботу з психологом і чи є щось «проти»?

Є один, і як на мене найвагоміший, аргумент!

Психіка — це такий самий орган, як серце чи шлунок. Коли ми маємо проблеми зі здоров'ям, ми йдемо до лікаря. Але коли справа доходить до психіки, емоцій, почуттів - не робимо для себе нічого. І я зараз не говорю про відхилення чи захворювання. Я говорю про відносно здорових людей. Адже якщо в тебе болить горло, ти не стаєш інвалідом. Ти йдеш до лікаря і лікуєш своє хворе горло.

Був період, коли я сама думала, що “психологія - це для психів”. Тепер я впевнена, що ні! Це потрібно всім, щоб жити якісно та із задоволенням.

Я відстала від себе (сміх) та від інших теж відстала.

Я перестала вимагати від себе та близьких того, що нам не під силу. У мене налагодилися стосунки з мамою, і я змогла пробачити та прийняти батька. Це найцінніше й найважливіше для мене. Із цим запитом я й прийшла до психолога.

Я шкодую іноді лише про одне — що не знайшла свого психолога раніше! Усі зміни відбулися б швидше.

Хочеться сказати всім, хто сумнівається чи сподівається, що вигребе самостійно: не гайте часу, він надто цінний! Життя швидкоплинне й хочеться пожити нормально без сміття, яке накопичилося в голові та почуттях. Важливо знайти психолога, який підходить саме вам!

Інтерв'ю підготували: Ірина Поляшева , Владислав Хасанов, Вікторія Макаренко