Мій робочий день почався так само, як і багато інших, але з одним винятком — у розкладі знову з'явилася зустріч з Єгором. Після нашої останньої сесії минув майже місяць. І, відверто кажучи, я вже не чекав, що він повернеться. Коли Єгор знову з'явився на екрані мого монітора, його погляд був втомленим.
— Привіт, як життя? — почав я.
Єгор усміхнувся, але його юнацькі очі залишалися серйозними.
— Скажімо так... Мені є що розповісти.
— Звучить інтригуючи, — повільно вимовив я, намагаючись оцінити масштаб майбутньої бурі. — Про що хочеш сьогодні поговорити?
Єгор міцно зажмурився, ніби шукав відповіді у темряві.
— Я як у центрі урагану. Постійно думаю, думаю, думаю…
— Про що думаєш?
— Про майбутнє, — відповів і замовк.
На попередній зустрічі Єгор розповів, що наречена його батька завагітніла від нього. Хлопець був розгублений і не знав, що робити. Зараз мені здавалося, ніби він уже до чогось прийшов, але поки не наважувався про це відкрито заявити. Ця пауза давала йому час, щоб підібрати слова та зібратися з силами.
— Я хочу стати батьком. Я вирішив стати татом, — раптом вибухнув він, ніби це рішення прийшло до нього тільки зараз.
— Так хочеш чи вирішив?
Єгор знизав плечима, відчувалася його невпевненість.
— Плануєш стрибнути з парашутом без попередньої підготовки. Я правильно розумію?
Єгор ледь усміхнувся та кивнув.
— Як бачиш своє приземлення? — моє запитання звучало легковажно, але зачіпало глибину проблеми. Я намагався йти через метафору, щоб обійти психологічні захисти та не злякати хлопця.
— Навіть не знаю, якою стороною приземлюся. Мабуть, обличчям вниз, — додав він з ноткою самоіронії.
— Обличчям вниз — теж досвід, Єгор. Головне, щоб ти зміг встати після цього.
Єгор кивнув, вже більш впевнено.
— Тепер би зрозуміти, як у всьому цьому розібратися.
— Розібратися в чому? Що тебе лякає? Батьківство, необхідність дорослішати чи відносини з батьком? До речі, він вже знає, що його наречена може перетворитися на невістку?
— Ха, уявив картину: "Привітай мене, тату, ти скоро станеш дідом. Ага, і так, мамою твого онука буде твоя наречена".
— О, я б заплатив за можливість це побачити.
Ми з Єгором посміялися, але кожен розумів, що це сміх «крізь сльози».
— Ти ж у курсі, що ви з Анею не можете ховатися вічно? Чому не розкажеш батькові? Чого ти боїшся? Реакції?
— Та я навіть не знаю, як він відреагує!
— Тоді що? Вирішив стати татом, але, мабуть, десь у глибині душі не до кінця, так? Вчора грав у футбол, ходив у спортзал, універ, комп'ютерні ігри, а тепер… Це те, що змінить тебе назавжди.
Єгор напружився від моїх слів і навіть затримав дихання. Я почав хвилюватися, що він знову може піти з сесії не закінчивши.
— Все було так просто, а тепер… — заговорив він. — Що мені робити?
— А ти сам як думаєш?
— Ну, думаю треба поговорити з татом.
— Мені здається, це мудре, доросле рішення.
Того дня ми багато говорили про його почуття та страх спілкування з батьком. У них були непрості стосунки та часто виникали конфлікти, але незважаючи ні на що, Єгор любив батька і той був для нього авторитетом. Наприкінці нашої зустрічі, хлопець пішов з твердим наміром розповісти йому правду. Нам обом було зрозуміло, що ця розмова може стати ключовою не тільки у стосунках між батьком та сином, але й у житті всієї їхньої родини.
472
