Курю траву 15 років

— Як настрій, як твій день? - починаю я налагоджувати контакт.

— Ой, чудово взагалі. Все нормально йде, політ нормальний.

— Як тебе звати?

— Мене звати Максим.

— Максим, про що ти хотів би поговорити?

— Підтримаю будь-які теми.

— Дивись, Максиме, це трохи не так працює. Психотерапевтичне спілкування — це коли ми говоримо про тебе. Про те, що важливе для тебе.

— А, я зрозумів… про що ми хочемо говорити… та складне питання, звісно. Ну типу, які мене хвилюють у мені моменти?

— Можливо тебе ситуація якась турбує, яку ти хотів би обговорити.

— Коротше, скажу так, я курю «траву» протягом 15 років. Це нормально чи ні, давай так!

— Ти вважаєш це нормально для тебе?

— Воно мені не шкодить.

— Ну, якщо тобі Ок із цим, не бачу причин про це розмовляти.

— Взагалі, я хотів би згодом зав'язати, але поки мені нормально. Блін, насправді це не предмет розмови. Блін, не такий цінний предмет. Треба щось інше вигадати. Давай може ти мені допоможеш? Якісь навідні питання, я не знаю, я відчуваю приємні вібрації, вірніше мені подобається, що я у психолога. Багато про що хочеться поговорити.

Таке буває, що клієнт приходить на зустріч без конкретного запиту. Коли є просто фонове відчуття, що щось не так. У ході роботи ми дізнаємося, що саме заважає якісно проживати життя і як це виправити.

— Розкажи про себе, - продовжую я.

— Так, про себе, гаразд… у мене є дівчина, у мене там ну дітей немає. Мені 33 роки. А, є хвилююча проблема! — радісно вигукнув він. — У мене, коротше, мати алкоголічка і я бл*дь все життя з нею борюся! Вона постійно п'є пиво і поводиться не дуже добре, а мені хотілося б, звичайно, запобігти ну поганим якимось моментам. От із алкоголем як боротися? Я замовляв їй лікаря, який ставив крапельницю. Він сказав: «чувак, ти не зможеш контролювати її все життя». І все.

— А сам прибухуєш? — питаю я.

— Іноді є. Ну я не такий, що мені треба там щодня бухати, ні. Раз на тиждень. І жінка моя також випиває. Ну ми разом випиваємо раз чи два на тиждень. (Пауза, замислюється) Ну, може бля сп*здів, може частіше.

— А мама у тебе скільки випиває?

— Ой, чувак, вона може 2 пива на день, а це «Тетерів», знаєш таке кріплене. Я говорю ось якого х*я ти бухаєш? Я не п'яна, що під парканом валяюся?

— А як ти думаєш людині можна допомогти, якщо вона не бачить проблеми? 

— Хіба що примусово, але це не так може спрацювати, ну ти сам розумієш. Допоможе на якийсь час, а потім знову. Я вже дійшов до того, що мені здається, що не треба нічого з цим робити. Якщо вона сама захоче, кине. Правильно? Просто не чіпати людину і дати їй насолоджуватися алкоголізмом.

— А якщо припустити, що ось немає у твоєї мами зараз алкоголізму, що б ти відчував?

— Ой, бля, я був би щасливий, чесно, вона інша людина коли не п'є. Реально, інша людина. Це ж класно, коли твій близький, все з ним добре.

Я намагаюся перевести фокус уваги Максима, щоб він почав помічати не лише негатив у стосунках зі своєю матір'ю, а й позитивні риси. Іноді ефект навіть від такого простого перефокусування може бути дуже сильним.

— А ви поряд живете? — питаю я.

— Прямо в одній квартирі. Ну квартира велика, тому вона на одній половині, ми на іншій. Але все одно, щодня зустрічаю це еб*ло п'яне. Я просто інших слів не можу підібрати.

— А як ти реагуєш, коли зустрічаєш це п'яне еб*ло , як ти сказав?

— Агресивно, агресивно, реально. Ну, для мене це як червоний колір, реально. Та й у дитинстві я кричав, але ніхто мене не чув.

— А ось дивися, ти кажеш, що з самого дитинства триває ця проблема і твоя реакція однакова. Чи не думаєш ти, що ця стратегія твоєї поведінки не дуже й робоча?

— Я про це думав, так, я читав багато… бля, чувак не один я такий у світі. Дуже багато людей з такою проблемою і там жахи аж до того, що дівчина пише: «Я коли ховала маму яка мала алкоголізм, я не відчувала жодних емоцій. Ні сліз, ні агресії, нічого». Прикинь, ну тобто людина вбила в ній почуття.

— Може ця людина сама в собі ці почуття вбила?

— Завдяки кому, дякуючи кому!

— Тобі не здається, що ти зараз себе ставиш у позицію жертви?

— А... я розумію, про що ти. Так, трохи ставлю. Так, є таке. Ну тому я б не проти, щоб мені допомогли. Може якось направили думку в інший бік.

— Якщо спробувати хоча б на якийсь час змінити своє ставлення до матері, може вона побачить іншу поведінку та теж почне змінюватися?

— Привіт, мамо, знову п'єш пиво? Так, п'ю. Як мені реагувати? — сперечається він. 

— Любиш свою маму?

— Так.

— А як ти це показуєш?

— Я допомагаю коштами, годую її, цікавлюся як у неї справи на роботі та знову ж таки, намагаюся зробити так, щоб вона не пила алкоголь.

— А ти кажеш, що любиш її?

— Ні.

— Чому?

— Ось через те, що вона п'є. Я не можу, не повертається язик, бо злий на неї.

— А коли мама п'яна вона для тебе яка?

— Бля, дуже багато поганих слів спадає на думку… бля вона тупо взагалі неадекватна.

— А от якщо прибрати момент з алкоголем, твоя мама вона яка?

— (Замислюється) Блін, вона надійна. Ну вона завжди допоможе. Будь-якої миті прибіжить. Вона завжди зі мною. Але ось цей прикол з алкоголем ... чувак, вона вважає, що не п'є, що в неї немає алкоголізму, тому що під парканом не валяється, горілку не п'є типу.

Я знову переводжу фокус, але Максим відчайдушно чіпляється за звичні патерни мислення. 

— Тобі не здається, що ти дуже сконцентрувався на факторі алкоголю і не звертаєш уваги на якісь позитивні якості матері? Ось навіть зараз, коли я спитав: твоя мама яка? Ти назвав дві якості та знову перемкнувся на алкоголь. А от якщо продовжити цю тему, твоя мати яка?

— Добра людина, відкрита. Вона гарно ставиться до моїх друзів. Ну, типу, до моєї дівчини там. В них гарні стосунки.  Ну доброзичлива там. Угу.

— Коли це кажеш, що відчуваєш?

— Позитивні емоції, відчуваю.

— А ці позитивні емоції де вони в тілі відчуваються?

— У животі, десь тут. Тепло якесь і знаєш, як просвітлення.

— Тобто моя мама, вона ще й така?

— Та вона оху*нна людина їй заважає алкоголь! — скрикує Максим.

— Алкоголь заважає не їй, він заважає тобі.

Пауза. Думає.

— Як гадаєш, чому твоя мама вживає алкоголь? Від чого захищається чи можливо які життєві історії вплинули на те, що вона почала пити?

— Ну, дивись, помер батько типу і вона почала пити, а потім це все походу закріпилося.

— Ти пам'ятаєш цей момент, коли він помер?

— Так. 

— До того моменту все добре було з матір'ю?

— Ні, теж були такі алкоголічні прояви. Я пам'ятаю маленьким стояв в них з татом під кімнатою та слухав як вони волають. Стукав їм, кричав «припиніть». Прикинь?

— Як ти думаєш, чому вони так поводилися?

— Я знаю чому. Бо були удвох нетверезі. Це раз, а по-друге, батя у мене взагалі був афганець коротше…

Мені стало зрозуміло, чому Максим так агресивно ставиться до алкоголю попри те, що сам його вживав. Здавалося, йому теж багато стало зрозуміло. Принаймні, запустився незвичний процес мислення в його голові. І це вже добрий результат від психологічної роботи.

— Добре, Максим, наш час закінчився, скажи, що для тебе було корисного в нашій зустрічі і які можливо зробив висновки?

— Та дофіга чого корисного. Мені тепер все це треба якось осмислити, обробити інформацію.

— Тоді закінчуймо. Якщо захочеш продовжити роботу, ти знаєш де мене шукати.

— Дякую тобі величезне, чувак!

У мене були дуже приємні почуття після спілкування з Максимом. Попри всю його ексцентричність та нетипову для мене манеру спілкування, я був радий, що Максим звернувся саме і був певен, що попереду нас чекає ще не одна зустріч.

Ірина Поляшева, Владислав Хасанов