Марина та її підтримуючий простір

- Мене звати Марина. І я - типовий продукт "совка". На початку 80-х навчалася на фельдшера. У навчальній програмі у нас був ознайомчий курс з психіатрії. Нам розповідали про те, що коли у пацієнта з’являються суїцидальні думки – його пряма доріжка до психіатра. Або до психотерапевта.

Я працювала медсестрою у приймальному покої. До нас часто на прийом приводили дівчат, які вже мали спроби самогубства. Дівчаткам допомагали, але потім все одно відправляли до психіатра. І коли у 1998 році мені було дуже важко, спала думка, що мій єдиний вихід - померти. Ось тоді я згадала, що з такими проблемами люди йдуть до психотерапевта.

- А якою ви були до терапії і що змінилося після роботи з психологом?

- Це дві абсолютно різні жінки. Я народилася і виросла в глухому селі. Там закінчила школу. Я була активною, завжди в центрі уваги, але при цьому - все одно забитою. Зараз дівчата більш продвинуті. А я була продуктом тієї системи.

У мої 32 я вперше звернулася за допомогою до психотерапевта. І коли згадую, що я казала йому перші півроку, у мене волосся ворушиться. Я бачила, що він ледве стримує позіхання, але нічого не могла з собою зробити (сміється). Я все одно розповідала те саме, те саме і знову те саме. Поки не зважилася зробити крок уперед. Ось тоді все пішло інакше.

– А ви пам'ятаєте свій перший сеанс?

-  Звичайно пам'ятаю. 13 січня 1998 року. До речі, цей психотерапевт веде прийом і досі. Я до нього ходила майже 15 років, з перервами на навчання.

Востаннє, коли я до нього заходила, то сказала, що здобула психологічну освіту. Він так зрадів! В принципі, він мене й витягнув із того стану небажання жити.

– А як ви обирали психолога?

- Ой, це історія! Я тоді працювала у центрі міста. Я не могла нікому сказати, що піду на прийом до психолога. Неподалік від моєї роботи був медичний центр. Прийом вели два психотерапевти, і я обрала того, який більше мені підходив за часом. І все.

- У чому плюси та мінуси роботи з психотерапевтом?

- Якщо ви шкодуєте гроші на послуги психотерапевта, то ви перш за все, економите на собі. Ти оплачуєш роботу психотерапевта, але фактично – вкладаєш у себе. 

Людина має бути в ресурсі. Людину мають підтримувати близькі. Тому коли стаєш ресурсним після роботи з психотерапевтом, а потім повертаєшся у несприятливе середовище, йде відкат.

- Марино, а психолог може допомогти вийти з несприятливого середовища?

– Психолог може бути поруч, підтримувати, супроводжувати. Але кроки доведеться робити самому. Я, наприклад, зі своїм першим психологом ніколи не плакала. Це було табу, адже я смілива, горда, я все можу та все зможу. Але це не так.

Був період, коли я приходила до психотерапевта, і говорила про те, що минув рік, а моя агресія не зменшується і нічого не змінюється. Тоді навіщо я приходжу, приношу гроші?

Зараз розумію, що я жила в такій сім'ї і була в такому становищі, що не могла собі дозволити слабкості. І мої зміни почалися значно пізніше.

- Якби була можливість щось змінити, що б це було?

- Я здалася за півроку роботи з психологом. Я робила кроки, наставали зміни, треба було продовжувати. Я шукала підтримки в сім'ї, але замість слів схвалення чула: “Ти – залежна. Він із тебе тягне гроші. Він не допомагає, а “прополіскує” тобі мізки”. Я підкорялася доти, доки не потрапила в ситуацію, коли вже не хотіла жити.

Тоді я залишилася без психолога. Я якраз міняла роботу і в мене не було грошей на оплату сесій. Брати гроші у чоловіка я не могла. Коли з грошима полегшало, повернулася до фахівця. І в цей час я почала вивчати психологію. Я почала змінюватись, чоловік змінювався разом зі мною. І виходить, що психолог, як би це пафосно не звучало, врятував нашу родину. Світ у моїх очах змінився.

- А ваш чоловік не ходить у терапію?

- Ні. Він ніколи і не піде. І син сказав, що не бачить сенсу йти до психолога, “який за його гроші скаже, що він все одно у всьому винен сам”.

- Я правильно розумію, що навіть одна людина в сім'ї, яка перебуває на терапії, може сприятливо впливати на решту?

- Так. Але не на 100%. Все-таки, якийсь рівень інтелекту має бути, щоби почати змінюватися. Я знаю, що є люди, які категорично не бажають змінюватися. Вони кажуть: “я такий, який я є, і приймайте мене таким”. У мене в сім'ї захотіли змінюватись.

- А як ви уявляли роботу психолога? Ви мали своє бачення того, як відбувається терапія?

- Я думала, що він махне чарівною паличкою, і моє життя заграє яскравими барвами. Я багато років уявляла, що психолог відкриє якусь таємницю і в моєму житті все почне кружляти, починає змінюватися.

Знаєте, що відбувається насправді? Якщо ти з психотерапевтом на одній хвилі, ви будуєте відносини, вибудовуєте співпрацю, і ви стаєте досить близькими один одному. Коли це сталося, я відчула сили переступити свій особистий бар'єр. 

І, так, одна справа змінити роботу, а зовсім інша – змінити себе. Коли я це зрозуміла, з'явилися результати.

- Яку пораду ви дали б тим, хто сумнівається піти до психолога чи ні?

– Завжди шукайте вторинні вигоди. Відповідайте на питанням - чому ви не хочете змінюватися? Це й буде найголовніше. Ті, хто хоче змінюватись, приходять. З такими працювати – одне задоволення.

Чарівної палички не буде, і чарівних пігулок ми не видаємо. І не найкращий психолог, той, який сюсюкає із клієнтом. У кризовій ситуації – так, це підтримка, а в іншій – психолог, це робота.

Інтерв'ю підготували: Ірина Поляшева, Владислав Хасанов, Вікторія Макаренко