Успіх під забороною і що з цим робити?

Мене звати Марина, мені 28 років. Сьогодні я вперше записалася до психолога.

Нервувала жахливо, наче на іспит збиралася. Терапевт виглядав привітно, але все одно, якось було не по собі.

– Добрий день, – сказав він з дружньою усмішкою. – Що привело вас до мене?

І от я почала розповідати: працюю в IT-компанії, кілька разів пропонували підвищення, але кожного разу вдавалося все зіпсувати. Спочатку відмовлялася, кажучи, що "зараз не час". Потім почала робити помилки, ніби навмисно.

Психолог слухав уважно, кивав, ніби збирався написати книгу "Як саботувати свою кар'єру і не зійти з розуму".

А потім почав питати про дитинство…

— Батьки завжди вимагали від мене ідеальності, — кажу я. — Так що, п'ятірки були нормою.

Я пригадала, як почувалася в десять років, коли стояла перед батьківським судом за якусь "четвірку" в зошиті. Вони ставили таку високу планку, що при найменшій помилці, я відчувала себе недостатньо хорошою.

Психолог кивнув, ніби зрозумів щось важливе. А я, чесно кажучи, не розуміла як це пов'язано з моєю проблемою.

Після сеансу я не відчувала жодних змін і загалом було відчуття, ніби даремно заплатила гроші. Він тільки розворушив мої старі неприємні емоції і все! Щоб заспокоїтися, я пішла на прогулянку і зустріла старого друга, який, як виявилося, теж ходить до психолога. Ми почали розмовляти на цю тему і друг поділився, що його особисті страхи були пов'язані з чимось, що сталося багато років тому і про що він навіть забув.

У той момент я задумалася: а може, в моєму минулому теж є щось, що я не пам'ятаю?

– Які у вас були успіхи? – спитав психолог на наступній зустрічі.

Так, я знову до нього пішла.

– Ну, я розробила кілька успішних проєктів. Один навіть нагороду отримав.

– І як себе почували тоді?

– Спочатку пишалася, – зізналася я. – Але потім починалися думки: "А раптом це випадковість? Раптом наступного разу не вийде?"

— І що буде тоді?

— Мене покарають — не задумуючись відповіла я, і аж ахнула від цих слів.

Я, вже доросла дівчина, виявляється досі, десь в глибині душі відчувала себе маленькою дівчинкою, яка боїться покарання батьків! 

Але це не все. Під час зустрічі сплив ще один спогад. Моя вчителька в початковій школі публічно висміяла мене за помилку в контрольній. Не вдаючись у подробиці скажу — це було принизливо. Відтоді я намагалася уникати ситуацій, де могла б знову опинитися в центрі уваги або зробити щось не ідеально. Цей спогад вразив мене.

Психолог запропонував мені поговорити з тією вчителькою, ніби вона була поруч і висловити все, що я не могла зробити тоді. Це допомогло звільнитися від старих образ і краще зрозуміти, як ця подія вплинула на все моє життя.

– Як ви себе почуваєте зараз?

– Легше, – зізналася я. – Ніби тягар з плечей впав. Я ніколи не думала, що один спогад може так сильно на мене вплинути.

Наступні тижні я працювала над стабілізацією своєї самооцінки та впевненості в собі. Психолог запропонував мені вести щоденник досягнень, щоб кожен день записувати, що мені вдалося. Це допомогло мені зміцнити позитивне сприйняття себе та своїх успіхів.

Під час наступних сеансів виявилося, що у мене був ще один епізод у підлітковому віці, коли я підставила подругу, щоб приховати свої помилки. Я зовсім забула про нього, але це пояснювало, чому я так боялася бути викритою.

Страх успіху був пов'язаний не тільки з очікуваннями батьків, шкільною вчителькою, але і почуттям провини за минулі вчинки. Одне чіплялося за інше, ніби снігова куля.

Минуло кілька місяців і поступово я почала помічати зміни. Мій внутрішній критик ставав тихішим, і я частіше відчувала гордість за свої досягнення. На роботі стала більш впевненою, і колеги це помітили. Мені навіть почали пропонувати нові проєкти, і я вже не боялася брати на себе відповідальність. Щодня я ставила перед собою невеликі завдання і дозволяла собі помилятися. Це було нелегко, але поступово мої страхи зменшувалися. Я більше не відчувала, що повинна бути ідеальною у всьому. Це було так звільняюче.

Тепер я знаю, що успіх – це не страшно. Страшно – не намагатися його досягти. З цією впевненістю я продовжую свій шлях, знаючи, що моє життя тепер в моїх руках.

Владислав Хасанов

Читайте також: Хто легко досягає успіху? Огляд через призму юнгіанської психології