Памела Друкерман. Французькі діти не плюються їжею

Якщо коротко, то про те, як прийнято виховувати дітей у Франції. 

Франція — одна з найрозвиненіших країн Євросоюзу, і соціальні досягнення цієї держави вражають. Згідно зі статистичними даними, рівень народжуваності у Франції один із найвищих у Євросоюзі. Це пояснюється багатьма факторами, серед яких найважливішим є високий рівень соціальної підтримки народжуваності: безкоштовні дитячі садки, безкоштовне медичне страхування, значні щомісячні виплати на дітей. За рейтингами ВООЗ, система охорони здоров’я Франції займає одне з перших місць у світі. У Парижі працює мережа державних клінік, де можна пройти безкоштовні огляди й зробити щеплення дітям до шести років — навіть тим, хто перебуває у Франції нелегально. Батьки із забезпечених верств населення рідко користуються послугами цих клінік, адже програма державного страхування покриває спостереження у приватного педіатра.

Переїхавши жити до Франції й народивши там свою першу дитину, американська журналістка Памела Друкерман відзначила значні відмінності у підходах до виховання дітей між французькою культурою та своєю. Природу дитини французи розуміють інакше, ніж багато сучасних педагогів і вихователів англосаксонського світу. Діти, з точки зору французів, — це маленькі дорослі.

Цей підхід можна розглядати як особливу філософію виховання, основи якої заклали Жан-Жак Руссо та Франсуаза Дольто.

Важливим елементом французького виховання є «рамки». Ці рамки не означають придушення особистості дитини дорослими правилами — це просто жорсткі межі дозволеного, усередині яких надається повна свобода. У сучасному житті такі рамки або правила стосуються їжі, сну та перегляду телевізора. На думку французів, сенс обмежень не в тому, щоб обмежити дитину, а в тому, щоб створити передбачуване й зрозуміле середовище.

Основна ідея робіт Франсуази Дольто полягає в тому, що діти — це раціональні істоти, і навіть новонароджені розуміють мову відразу після народження. Інтуїтивний і майже містичний метод виховання Франсуази Дольто не передбачає навчання дитини раннім технікам розвитку, спрямованим на те, щоб зробити з неї чергового Ейнштейна.

Її ідеї не суперечили моделі виховання Руссо, прийнятій у французькому суспільстві. Навпаки, вона прагнула зберегти цю модель, додавши в неї людяності й поваги до дітей.

Сучасні французькі батьки втілюють ідеї Дольто, наприклад, таким чином: одразу після виписки з пологового будинку вони приносять новонародженого додому й проводять йому «екскурсію будинком».

Памела Друкерман відзначає, що французи під час розмов із дітьми часто використовують слово “обережно”, ніби формуючи у дитини звичку до порядку й стриманості.

Давайте розглянемо французький підхід до виховання дітей детальніше.

У своїй книзі авторка детально й послідовно ділиться враженнями від життя у Франції: від перших днів після переїзду до чоловіка до появи їхньої першої дитини — доньки на ім’я Бін.

Життя іноземця в Парижі зовсім не відповідає нашим уявленням і стереотипам. Відчуженість і самотність — часті емоції в цьому місті. Лише турботи, пов’язані з вагітністю та народженням дитини, змусили авторку забути про свої переживання через відчуженість у цьому місті.

Порівнюючи ставлення американок і француженок до вагітності, авторка зазначає, що француженки ставляться до цього стану досить спокійно й розважливо.

Більшість вагітних парижанок не виглядають надмірно повними чи "розплилими". Збільшення ваги суворо контролюється гінекологами, а самі француженки вважають своїм обов’язком стежити за своєю фігурою.

Варто зазначити, що у Франції жінкам після пологів гінекологи обов’язково призначають сеанси тренування інтимних м’язів, а також дають направлення на тренування м’язів преса. Вартість цих процедур майже повністю покривається державним страхуванням. Держава навіть оплачує пластичні операції з підтяжки живота.

Пологи у Франції, як правило, проходять із застосуванням анестезії. Так звані «природні» пологи без анестезії в паризьких клініках, за статистикою, складають лише 1,2 відсотка.

Під час виписки з клініки кожен новонароджений отримує своєрідну «інструкцію з експлуатації» — брошуру у м’якій обкладинці, яка залишається з дитиною до вісімнадцяти років. У цю книжечку лікар записує всі огляди, щеплення, а також дані про зріст, вагу й окружність голови дитини. У ній міститься базова інформація з догляду: як годувати, купати, коли приходити на огляди до педіатра, як розпізнати захворювання.

Французи з перших місяців намагаються привчити дитину спати вночі. «У неї є ніч?» — запитували багато знайомих авторки, коли та повернулася з пологового будинку. Це вираз означає: чи спить дитина вночі.

Для багатьох людей маленька дитина асоціюється з постійним недосипом (заголовок у британській Daily Mail: «За перші два роки життя малюка батьки недосипають загалом ШІСТЬ МІСЯЦІВ»). Але у Франції дитина, яка спить вночі, — це норма.

У Франції практикується «метод паузи», коли мати, почувши, що дитина прокинулася вночі, не бере її одразу на руки, а вичікує певний час. Це дозволяє зрозуміти, чим викликаний плач дитини: чи це просто перехід між циклами сну, з яким дитина впорається самостійно, чи її турбує щось інше — голод, брудний підгузок або неспокій.

Французькі мами, дотримуючись паузи, спираються на чітке розуміння процесів дитячого сну.

«Метод паузи» (його не слід плутати з методом «дати дитині прокричатися», за якого її залишають саму на тривалий час, не звертаючи уваги на плач) дозволяє ненав’язливо навчити немовлят правильно спати.

Нічні пильнування з восьмимісячним немовлям у Франції сприймаються не як ознака батьківської прив’язаності й турботи, а як ознака того, що у дитини проблеми зі сном, а в родині порушено гармонію.

На відміну від США, де активно використовується грудне вигодовування, у Франції майже всі діти перебувають на штучному вигодовуванні. Лише 63% матерів одразу після пологів починають годувати грудьми, а до моменту виписки з пологового будинку цей показник зменшується до трохи більше ніж 50%. Випадки тривалого грудного вигодовування є вкрай рідкісними.

У США 74% матерів годують грудьми до трьох-чотирьох місяців після народження, і третина з них продовжує годувати після чотирьох місяців.

У Франції немає громадського тиску чи активної пропаганди тривалого грудного вигодовування, хоча існують невеликі групи ентузіастів, які підтримують цю практику.

У журналі Enfant («Дитина»), одному з найпопулярніших глянцевих журналів Франції, стверджується: «Годування грудьми більше трьох місяців завжди сприймається оточенням жінки негативно».

Попри те, що французькі немовлята в грудному віці харчуються молочною сумішшю, вони випереджають американських дітей майже за всіма параметрами розвитку.

Француженки зазвичай припиняють грудне вигодовування, повертають собі "допологову" фігуру та виходять на роботу — зазвичай це відбувається після трьох місяців. Це стає можливим завдяки державній підтримці: ясла з чудовим персоналом, няні, частково субсидовані державою — усе це робить такий швидкий вихід на роботу реальністю.

Француженки не розглядають догляд за дітьми як «роботу», якій потрібно присвятити все своє життя. Основна ідея, яку нав’язує матерям суспільство, полягає в тому, що роль матері важлива, але не повинна затьмарювати інші ролі — мати не повинна ставати служницею своїх дітей.

Француженки не втрачають своєї «допологової» особистості після народження дитини, можливо, через те, що вони фізично більш відокремлені від своїх дітей.

Навчитися грати самостійно та навчитися чекати — одні з найважливіших пунктів французького виховання й навчання.

У Франції всі діти приблизно з чотирьох місяців їдять у чітко визначений час: близько восьмої ранку, потім о дванадцятій, о четвертій та о восьмій вечора. Причому це називається не «годуванням», а як годиться: сніданок, обід, полуденок і вечеря.

Малюки у Франції отримують маленький урок терпіння під час кожного сніданку, обіду та вечері — завдяки чітко встановленому часу прийому їжі й дотриманню традиційного французького ритуалу трапези разом із усією сім’єю.

Французькі батьки не бояться віддавати своїх дітей до ясел, і навіть серед матерів, які не працюють, прийнято водити дітей до ясел хоча б кілька разів на тиждень або залишати з нянею, щоб присвятити цей час собі.

Наразі у Франції ясла дуже популярні серед батьків, хоча влаштувати дитину до ясел не завжди просто: перевагу мають матері-одиначки, багатодітні родини, сім’ї, у яких народилися близнюки, батьки прийомних дітей і сім’ї, які «перебувають у складних життєвих обставинах». У Парижі жінки можуть подавати заявку на влаштування дитини до ясел уже на шостому місяці вагітності.

У французьких яслах дітей ділять за віком: молодша, середня та старша групи (свою дитину авторка віддала до ясел у дев’ять місяців у молодшу групу). У цій групі вихователі записують, коли дитина їла, спала, ходила до туалету. У кожної дитини є своє ліжечко з особистою соскою й м’якою іграшкою (doudou).

Раз на тиждень у яслах працюють педіатр і психолог. Ясла відкриті з сьомої тридцять ранку до шостої вечора.

«Нехай спробує все» — принцип, якого дотримуються всі французькі мами.

Зазвичай першою «дорослою» їжею французьких малюків стає пюре з відвареної на парі зеленої квасолі, шпинату, моркви, очищених кабачків або білої частини цибулі-порею.

Французькі діти зазвичай їдять м’ясні страви, багаті на білок, у садочку на обід, тому в будні дні на вечерю батьки дають їм їжу з вуглеводами — макарони з овочами чи інші легкі страви.

Діти французів теж іноді їдять гамбургери й картоплю фрі, але, за словами авторки, у Франції рідко зустрінеш дітей, які харчуються тільки чимось одним і відмовляються їсти все інше. Їхні батьки не допускають, щоб діти їли тільки те, що їм захотілося. Такі примхи французи вважають у гіршому випадку «небезпечним харчовим розладом», а в кращому — неприпустимою невихованістю.

Цікаві методи, якими французькі батьки привчають дітей до овочів: вони яскраво описують смак кожного овоча й говорять про знайомство зі смаком як про дружбу з овочем на все життя.

Багато авторів посібників із догляду за немовлятами вважають, що якщо малюкові щось не подобається й він відмовляється від певного продукту, треба почекати кілька днів, а потім запропонувати знову.

Ця порада — знову пропонувати дітям відкинуту їжу — у Франції набула масштабів важливої батьківської місії.

Завдання батьків — навчити дитину цінувати різноманіття смаків різних продуктів.

Навчити дитину їсти так само важливо, як навчити її спати, чекати й говорити bonjour.

Французький підхід до виховання відрізняється від американського ще й тим, що у Франції немає надмірного поклоніння моделі «раннього розвитку» дитини.

Також для французької культури не характерні постійне заохочення й похвала за кожен хороший вчинок чи нову навичку. Багато французьких батьків і вихователів вважають, що занадто часта похвала може зіпсувати характер дитини, і вона не зможе обходитися без постійного схвалення й заохочення.

Можливість для спокійного й гармонійного розвитку малюків забезпечують безкоштовні державні дитячі садки, куди діти можуть ходити з трьох років (постійне відвідування необов’язкове, можна ходити не повний тиждень).

У французьких дитячих садках дітей не вчать читати — цьому навчають у першому класі школи, у сім років. Однак у садках діти вивчають літери й звуки, запам’ятовують, як пишуться їхні імена, «вчаться рахувати, класифікувати, упорядковувати й пояснювати».

Основне завдання перебування дітей у дитячому садку — вдосконалення розмовної французької мови для всіх дітей незалежно від їхнього походження. Це також пов’язано з тим, що у Франції багато емігрантів із різних країн.

Окрім вдосконалення розмовної практики, у дитячому садку дітей навчають слухати, ставити запитання й щодня вести дедалі раціональніший діалог. Вони починають розуміти, що існують точки зору, які відрізняються від їхньої. Зіткнення з логічним мисленням допомагає навчитися міркувати.

Цікаво, що дітей у Франції з раннього віку привчають обов’язково вітатися й прощатися як із знайомими, так і з незнайомими людьми. У французькій мові є чотири чарівних слова: s’il vous plaît («будь ласка»), merci («дякую»), bonjour («доброго дня») і au revoir («до побачення»). Просто «дякую» й «будь ласка» — недостатньо.

Вітатися слід завжди — у ресторані з офіціантом, із таксистом, коли сідаєш у таксі, у магазині з продавцем тощо.

Пояснення такій увазі до навчання малюка вітатися й прощатися просте й відповідає французькому підходу до виховання: якщо діти кажуть лише «дякую» й «будь ласка», вони в певному сенсі відіграють підлеглу роль: дорослий щось зробив для них («дякую») або вони просять його про щось («будь ласка»). Але коли дитина каже «доброго дня» й «до побачення», це ставить її на один рівень із дорослим, таким чином зміцнюючи впевненість у собі як повноправного «маленького дорослого».

Навчити дитину долати труднощі та покладатися на себе — один із головних принципів французького виховання.

Саме тому, починаючи з трьох років, усі дитячі свята у Франції проходять без батьків, а з чотирьох років у дитячих садках організовуються екскурсії та поїздки груп дітей без батьків. Під час таких групових поїздок дитина отримує можливість навчитися жити самостійно й незалежно від опіки батьків.

Французькі батьки не намагаються підлаштувати своє життя під життя своїх дітей. Вони керуються принципом, що дитина — це самостійна особистість, маленький дорослий, який здатний дотримуватися режиму, мати власний час і поважати інтереси дорослих.

Вагітність і поява дітей не означають для француженок зміну ритму й стилю життя. Вони, як і раніше, стежать за своєю фігурою, відвідують кафе й ресторани та недовго перебувають у декреті. Француженки не розглядають догляд за дітьми як «роботу», якій потрібно присвятити все своє життя. Основна ідея, яку суспільство навіює матерям, полягає в тому, що роль мами важлива, але не повинна затьмарювати інші ролі — мати не повинна ставати служницею своїх дітей.

У Франції у вихованню дітей велика увага приділяється розвитку самостійності та соціальних навичок. Навчити дитину долати труднощі та покладатися на себе — один із основних принципів французького виховання. Французькі батьки не прагнуть виростити з дітей геніїв і скептично ставляться до програм раннього розвитку.

Переклад українською Вікторії Ширшової, читає Вадим Гасанов