542
Чи варто говорити про війну, згадувати втрати й важкі ситуації, через які ми проходимо? Так. Ми можемо перемикатися на щось позитивне, не говорити про складне, але це не допоможе пропрацювати травму.
Про важкі травматичні події необхідно говорити. Коли психологи досліджували наслідки Голодомору в Україні, то дійшли висновку, що найважче його пережили ті сім'ї, у яких про трагедію намагалися не згадувати. Тоді як у сім'ях, які обговорювали, вираженість посттравматичного стресового розладу (ПТСР) була значно нижчою.
З погляду психології архетипів війна — це крайній прояв негативної матері. Хороша мати дає стабільність, харчування, розвиток, а негативна — нестабільність і руйнування. Якщо розглядати на звичних прикладах, то психологи знають, що діти, які виросли у складних сім'ях із негативними батьками, у дорослому віці розвиваються двома шляхами:
У травмі, як і деструктивному середовищі, приховано багато енергії. Якщо вона зі знаком «мінус» — у людини виникає ПТСР. Але ця ж енергія може дати поштовх до потужного зростання. Дослідження показали, що одні люди можуть переводити ПТСР у посттравматичне зростання, інші — ні.
Допомогти людині здійснити цю трансформацію — завдання психолога. Хоча досвід із війною в Україні показав, що багато людей здійснили її самостійно, навіть не працюючи із психотерапевтами. Ідеться не лише про індивідуальне зростання. Багато українських компаній за цей рік досягли результатів, яких у них не було останні 10 років.
У момент, коли світ руйнується, люди думають не про захист і виживання, а роблять дії у бік розвитку. Це — ключова внутрішня перебудова, і вона матиме важливі довготермінові наслідки.
Людство серйозно еволюціонує, ми вчимося, всередині нас є та мудрість, завдяки якій ми переводимо деструктивну енергію у розвиток.
Важливо жити у двох світах — буквальному й символічному. Це навичка професійного психолога, але зараз вона потрібна всім. Розгляньмо її докладніше.
Що таке буквальний рівень реальності у воєнний час? На нашу землю прийшов ворог, він може зайти в наш дім, тому потрібно стріляти. Тут усе прозоро й немає жодної двозначності. Тоді як у символічній реальності багато неоднозначного, це світ сприйняття, тут необхідна інша робота.
Якщо людина перебуватиме лише в буквальній реальності, вона виживе фізично, але зруйнується психологічно — через злість, ненависть, відчай, і це призведе до ПТСР. Якщо ж вона зосередиться тільки на символічному світі, є шанс не вижити фізично.
Щоб зробити стрибок у посттравматичне зростання, необхідно розуміти реальність, жити у двох світах одночасно та вміти розрізняти їх усередині.
2 важливі моменти, які необхідно зробити на символічному рівні:
1. Взяти відповідальність на себе. На символічному рівні ця війна — ваш сон, тобто вона ваша: ви — агресор і жертва одночасно, ви вбиваєте, вас вбивають. Як особисто ви створюєте цю війну? Багато хто з нас опинився у ній, оскільки не прожив якихось внутрішніх станів.
Я, наприклад, зрозуміла, що мені добре знайомі стани, які виникають через війну: я жила з ними все дитинство. Мої батьки розлучилися і часто воювали між собою, я ж була своєрідним «містком» між ними. Мою особисту війну створив цей непрожитий стан.
У кожного з нас є багато схожих збігів суб'єктивного з колективним — працює принцип синхроністичності. Проаналізуйте на особистому рівні: які ваші стани створюють і підтримують цю війну? Знайшовши відповідь, ви зможете їх змінити й отримати неймовірне зростання у моменті.
2. Працювати з внутрішніми станами. Це друге, що необхідно зробити на символічному рівні. Чому це важливо: під час важких переживань ви не створите нічого путнього ні зараз, ні в майбутньому.
Якщо вам погано і ви хочете змінити свій стан, не потрібно переконувати себе, ніби вам добре. Це призведе до придушення почуттів і нічого доброго не дасть.
Підійдіть до цього інакше: підіймайте свій внутрішній ресурс хорошими, приємними спогадами протягом дня. Згадуйте моменти, коли вам було добре. Як це було? Що ви тоді відчували?..
Попрацювавши над цим певний час, ви отримаєте нові стани, побачите ресурси й можливості там, де їх узагалі не помічали. Це процес трансформації ментального стану.
Після початку війни я переїхала до Іспанії, і якийсь час мені було складно: не подобалася квартира, бо тут немає такого житла, як у Києві. Я постійно почувалася «не вдома», ніби мене викинули з гнізда. У якийсь момент я сказала собі: «Стоп!». Як психолог я добре розуміла: якщо навіть завтра повернуся додому, мені не буде краще, адже я привезу свій складний стан, який не створить у моєму житті нічого доброго.
І я почала пригадувати... як почувалася в Києві. Не переконувати себе, ніби мені в Іспанії добре, а лише згадувати, як було вдома.
«Зараз у мене все ось так... А як було там? Який це був стан?». Коли приходило оце відчуття, ніби мене викинули з гнізда, — я щоразу згадувала, як було в Києві, як я там почувалася. Минуло небагато часу, буквально тиждень, я прокидаюся вранці, й замість звичного «Боже, що за спальня? Коли ж додому?» у мене з'являється свіжа думка про те, що тепер я — людина, яка живе на кілька будинків. У мене з'явився абсолютно новий стан.
Якщо ми не можемо повернутися у старе, але працюємо таким чином, наша психіка створює щось нове. Через цей новий стан ми поступово відкриваємо і творимо для себе іншу реальність та обставини — такий цикл трансформації.
Щоб перевести ПТСР у посттравматичний ріст, необхідно пам'ятати: ми живемо, з одного боку, в буквальному світі, де все однозначно й потрібно діяти, а з іншого — у символічному, де все неоднозначно, і ми за все відповідальні. Ми відповідальні за стани, у яких перебуваємо, бо можемо їх змінювати. Таким чином ми не тільки трансформуємо власну реальність, а й впливаємо на колективну свідомість.
Якщо ви вмієте зберігати усвідомленість, спостерігати, перемикати власні стани, вам вдасться перевести деструктивну енергію травматичних подій на особисте зростання та розвиток.
Христина Кудрявцева
501
519
2291
508
489
535
467