Дзеркало втоми. Розповідь про супервізію

Пройшла ще одна сесія з моїм новим клієнтом Володимиром і мені здавалося, що я залишив шматочок душі прямо там, перед екраном комп'ютера. Я відчував, як моя енергія втрачається після кожної нашої зустрічі.

Мені була потрібна порада, як підтримувати себе в цій роботі, а може навіть підтвердження думок про те, що варто передати Володимира іншому фахівцю. Прийти до цього рішення  самостійно я не міг. Адже як? Я хороший психолог, і не можу впоратися зі своїми почуттями до клієнта?!

- Давайте подумаємо про те, як побудувати чіткі межі та запровадити ритуали для відновлення після роботи? - Запропонував супервізор під час нашої першої зустрічі.

Наше обговорення переросло в аналіз моїх методів дистанціювання, але в голові раз у раз з'являлася думка: "Як я можу залишатися на плаву, коли мої клієнти потопають?".

Вперше я пішов із нашої зустрічі розчарованим. Здавалося, що психолог копав не туди. Справа була не в підходах. Не у методах відновлення чи витримуванні емоцій. Справа була у мені. У потоці роботи з клієнтами, захопившись їхніми проблемами, я сам не помітив, як депресія підкралася до самого мене. І мій клієнт просто розкрив цей нарив, наступивши на якусь МОЮ травму.

Робота з Володимиром стала тією точкою перелому, яка змусила мене переглянути не лише свої професійні, а й особисті кордони. Чим більше я думав про наші сесії, тим очевидніше ставало, що моя здатність надавати йому ефективну допомогу згасає під вагою особистої залученості та емоційних конфліктів.

- Я намагався відгородитись від емоцій, але це як пливти проти течії. Я закінчую день вичавленим, як лимон. Є щось у його боротьбі, що нагадує мені про мої власні невідпрацьовані почуття.

- Це дуже важливе спостереження. А чому про це промовчали на минулій зустрічі?

Я мовчу, не відповідаю, але розумію, що просто не хотів сам цього визнавати.

- Що саме в його історії знаходить у вас відгук? - Продовжує супервізор.

- Самотність. Нагадує мені про часи, коли я сам боровся зі схожими емоціями.

- Важливо усвідомлювати ці точки перетину, щоб вони не заважали залишатися ефективним терапевтом. Спробуємо попрацювати над цим?

- Як?

- Можна розпочати з ведення журналу після кожної сесії. Записуйте, які почуття та думки вона викликала, які моменти були особливо важкими, та чому. Потім спробуйте віддати ці почуття назад, уявивши, що ви повертаєте їх клієнту. Це допоможе зберігати емоційні межі.

Розмова із супервізором виявилася несподівано глибокою та особистою. Я завжди думав, що мій досвід лише посилює мою емпатію, але тепер побачив, як він може впливати і на професійну оцінку. Техніка, яку він дав, допомогла. Я провів ще кілька сесій із Володимиром і більше не відчував морального виснаження.

Але цього було замало…

- Здається, правильніше буде, якщо він продовжить роботу з іншим фахівцем, - ділюся я, на наступній зустрічі з супервізором.

- Що відчуваєте, коли кажете про це?

- Впевненість.

- А стосовно своєї професійної частини?

- Повагу. Раніше я вважав, що це моя слабкість, як професіонала, але тепер, коли вгамував емоції, думаю, що це більше говорить про професіоналізм та повагу до клієнта.

Залишаючи офіс супервізора, я відчував суміш полегшення та тривоги. Рішення відмовитися від роботи з Володимиром було важким, але необхідним кроком як для його, так і для мого благополуччя. Однак тепер я ще більше відчував упевненість у собі, як у фахівці.