Кохання у тіні спорту. Єгор. Друга сесiя

Я йшов вулицею, насолоджуючись теплим сонячним днем. Такими прогулянками я освіжаю розум після складного робочого дня чи розмови з клієнтом.

У голові метушився рій думок. "Дивне відчуття  бути і психологом, і людиною" — розмірковував я, згадуючи одну з останніх сесій.

Несподівано мій телефон здригнувся в кишені, привертаючи увагу. Я дістав його та побачив повідомлення від Єгора. Останній раз ми зустрічалися два тижні тому і він, не витримавши своїх почуттів під час розмови, просто пішов посеред сесії.

Я відчував себе в чомусь винним перед ним. Наче щось упустив. Тепер він пропонує нову зустріч.

«Владиславе, коли у вас є вільний час?» — написав він.

"Завтра о 17:00", — коротко відповів я.

Я дивився на обличчя Єгора через екран комп'ютера. Воно виглядало блідим та напруженим.

— Я радий, що ти повернувся. Що в тебе нового? — питаю я, намагаючись зняти напругу, яка виникла між нами після попередньої розмови.

— Нового? Та начебто все, як завжди, — тон його відповіді говорив про інше.

— Повернувся до спортзалу?

Єгор мовчки кивнув. Було вочевидь, що тренування його зараз хвилюють найменше.

— Про що ти хотів би сьогодні поговорити?

— Хвилину... — хлопець відкинувся на кріслі, слухаючи звуки в кімнаті. Погляд неспокійно дивився у бік, а обличчя виказувало тривогу.

— Ти не один, незручно розмовляти?

Єгор мовчки киває.

— Деякі мої клієнти йдуть з дому. Хтось телефонує в машині, хтось йде до кафе. З огляду на те, що ти зараз у Швейцарії, це непоганий варіант. Про що б ми не говорили, тебе не зрозуміють.

Єгор мовчки киває, знову дослухається до звуків. Десь за ним чується ляск вхідних дверей.

— То про що ти хочеш говорити?

— Коротше… — запинаючись почав розповідати Єгор. — Я зустрічаюся з дівчиною. Вона старша за мене на десять років, у неї чоловік і двоє дітей, — випалив Єгор й одразу замовк. Виникла пауза. 

— Через спілкування з нею ти постійно тривожний?

Єгор веде погляд убік. Попри потребу виговоритися, він був ще дуже «закритий». Мені потрібно було акуратно до нього підступитися.

— Розкажеш, як ви познайомилися?

Єгор розповів, що на вимогу батька поїхав на день народження родича, якого мало знав. Воно проходило у заміському будинку. Практично всі гості були старші за Єгора і він відчував себе зайвим. Щоб хоч якось згладити своє вимушене перебування там, Єгор пішов у сусідню кімнату та поринув у комп'ютерні ігри.

Час пролітав непомітно. Саме те, що йому і було потрібно. Однак у якийсь момент в кімнату зайшла Аня — гарна дівчина 30 років. Аня поскаржилася, що їй теж нудно і попросила дозволити приєднатися до Єгора. Хлопець скептично поставився до цієї пропозиції, але незабаром упіймав себе на думці, що йому подобається проводити з нею час.

Аня та Єгор були знайомі й раніше, але тільки зараз, коли дівчина розділила його захоплення іграми, Єгор поглянув на неї зовсім по-іншому.

Заразливий сміх і жвавість Ані притягували Єгора. Йому було легко та приємно з нею спілкуватися. Хлопець сам не помітив, як в один з таких моментів вони злилися в поцілунку.

— Як ти бачиш розвиток ваших стосунків у майбутньому? — питаю я.

— Не знаю, чесно кажучи. Я просто хочу бути з нею, але боюсь наслідків.

— Яких наслідків? Що тебе викриють?

— Ні, з цим проблем немає… Просто… Загалом… коротше, вона мені сказала, що вагітна.

Я був шокований, але намагався не виказувати емоції. Треба було тримати себе в руках, не вплутуватися в історію Єгора. По-перше, я міг його налякати своєю реакцією. По-друге, важливо було зберегти холоднокровність, щоб об'єктивно оцінити ситуацію.

— Ти справді у складному становищі як для 19-річного хлопця. Не дивно, що такий напружений. Що думаєш з цього приводу? Готовий бути батьком?

— Я... я не певен. Я люблю її, але я боюся всього цього.

— Ми можемо разом обговорити твої почуття, якщо хочеш.

— Я хочу зрозуміти, що робити!

— А ти з Анею про це розмовляв?

— Я намагаюся взагалі не траплятися їй на очі.

— Ти ж розумієш, що тривога не піде, доки ви не поговорите?

Єгор мовчки відводить погляд убік.

— Чого ти боїшся? Що вона може такого сказати, що ти намагаєшся її уникати?

Пауза. 

— Що вона хоче лишити дитину, — з незручністю в голосі відповідає Єгор.

Хлопець був збентежений. Ніби загубився у лабіринті своїх власних почуттів. Це був момент коли я, як психолог, мав допомогти йому осмислити свої емоції та прийняти важливе рішення.

— І що в цьому найстрашніше?

— Я не готовий бути татом! — вигукнув він.

Єгор боявся відповідальності. Це зрозуміло для його віку. Але як жінка 30 років могла допустити таку ситуацію, мені було незрозуміло. Здавалося, тут щось не так, і мені треба було з'ясувати, що діється насправді.

— Розкажи про неї, про ваші стосунки.

— Вона розумна, гарна і каже, що кохає мене.

— Мені чується якась невпевненість. Ти сумніваєшся, так?

Єгор знизує плечима.

— Що викликає цю невпевненість?

— Вона те саме говорить моєму батькові.

— В сенсі?! Що ти маєш на увазі? — не в змозі стримати шоку, питаю я.

— Ну, вона, загалом… це дівчина мого тата.

Єгор розповів, що Аня підтримує стосунки з його батьком вже кілька місяців. Батько Єгора, успішний і заможний чоловік, знову знайшов собі компанію в особі дівчини, яка на двадцять років молодша за нього. Єгор був впевнений, що їхні стосунки не серйозні і батько скоро позбудеться цієї Ані, як і багатьох інших до неї. Саме тому він і дозволив собі «зв'язок» з нею. Однак через кілька днів після того, як Аня сказала Єгорові про вагітність, батько хлопця зробив їй пропозицію. Це був шок як для самого Єгора, так і для Ані.

У мене виникло припущення, що Аня могла усвідомлювати, що її позиція у стосунках з батьком Єгора нестабільна. Це могло пояснити її рішення про вагітність як спробу створити собі стійку позицію у фінансово забезпеченій сім'ї. Або, можливо, привернути увагу, хоч і з неясними перспективами.

Посеред розповіді, за спиною Єгора знову почувся ляск дверей — хтось прийшов. Єгор напружився.

— Ми можемо поговорити про це іншим разом?

— Так, звичайно, — відповідаю я, розуміючи, що мені самому треба осмислити цю ситуацію.

Сказати що я був під враженням від нашої розмови — нічого не сказати. Я ходив по кімнаті, через рух знімаючи напругу і даючи думкам упорядкуватися.

Я все ще не бачив повної картини, тому було важко робити висновки. Вже друга наша зустріч обірвалася на кульмінаційному моменті. Начебто навіть у спілкуванні зі мною, Єгор намагався уникати складної для нього теми.

Попри це, він повернувся, а отже потреба якщо не вирішувати, то хоча б говорити про свою проблему в нього є. Це вселяло оптимізм.

Пройшов тиждень. Єгор так і не написав. Таке буває, що клієнт настільки боїться стикатися з реальністю, своїми почуттями та проблемами, що намагається уникати навіть розмов про них. Мені залишалося тільки сподіватися, що коли терпіти вже не стане сил, Єгор вирішуватиме їх конструктивним способом.

А поки, все що мені лишалося — тільки чекати.

Кохання у тіні спорту. Третя сесія

Ірина Поляшева, Владислав Хасанов