Кохання у тіні спорту. Єгор. Перша сесiя

Коли я почав розмову з Єгором, то одразу відчув його напруження. Голос хлопця звучав тривожно, а погляд хаотично блукав кімнатою. Це був початок розмови про те, як спорт допомагає справлятися із тривожністю. Однак незабаром я зрозумів, що за цим стоїть щось більше.

— Як твої справи сьогодні? — запитав я, дивлячись крізь екран і намагаючись зрозуміти його стан.

— Ну, не ідеально. Чесно, почуваюся трохи роздратованим. Пропустив тренування і це мене засмучує, але загалом непогано.

— Звідки ти? – моє запитання було спробою зрозуміти його минуле. Тому що саме там часто ховаються причини наших справжніх проблем.

— Зараз у Швейцарії. А загалом з Ізраїлю. Жив там до шести років, згодом переїхав до України, а звідти сюди.

— Як звуть тебе?

— Єгор, — коротко та чітко відповів він, наче кожна літера імені несла свій зміст.

— Як ти можеш оцінити свій психологічний стан, Єгоре?

— Мені здається, його вже не врятувати. Я трохи поїхав на голову.

Так почалася наша онлайн розмова з молодою людиною років 20, чиє життя вже в такому ранньому віці було затьмарено двома війнами. Спочатку в Україні, потім в Ізраїлі.

— Ти сказав, що поїхав на голову. Як це проявляється?

— Я залежний від фізичних навантажень. Якщо у мене нестабільний емоційний стан, я йду до спортзалу та випрацьовую це фізично.

— Чому це погано? Це навантаження понад те, що тобі варто було б отримувати?

— Так. Вибач, у мене проблеми з українською. Я не в ідеалі її знаю.

— А яку мову в ідеалі знаєш?

— Ну, іврит, німецьку можна. Якщо говорити про ідеальний рівень.

— Як на мене, ти чудово розмовляєш, — підбадьорив я. — Що зараз відчуваєш?

Пауза. Вона виникає щоразу, коли я питаю клієнта про почуття. На жаль, люди не привчені звертати увагу на те, що відчувають. Називати та позначати свої емоції та відчуття доти, доки вони не перейдуть у крайні прояви. Іноді така пауза може тривати до кількох хвилин.

— Злість. Я вже майже два тижні хворію і не ходив до спортзалу. Це викликає в мене пасивну агресію майже на кожного. І коли ти залишаєшся на самоті, починаєш… ну, як це сказати… емоційно… не знаю, як це слово. Висловлювати свої емоції! — Єгор махав руками, намагаючись описати свій досвід. — Тримаєш все в собі, а потім виривається назовні.

— Я правильно розумію, що в тебе збирається велика кількість психічної енергії і тобі треба її виплеснути в залі?

— Так.

— Скільки ти вже займаєшся спортом?

— З шести років. Ходив на бокс, потім перейшов на боротьбу та тхеквондо. Пробував різні види. Зараз через бодібілдинг намагаюся зрозуміти себе краще.

— А тобі не здається, що це цілком природно? Ну, коли ти багато років формуєш звичку займатися спортом, це стає частиною тебе. І почуття дискомфорту, коли ти не можеш тренуватись, абсолютно нормально. Твій організм звик отримувати цю фізичну напругу, і коли її немає, з'являється тривога та дратівливість.

— Але я буквально не можу цього терпіти, це жахливо! — Єгор виглядав засмученим.

— А що, якщо спробувати інші методи розслаблення чи фізичну активність, яка не потребує походу в зал? Якісь вправи з дихання, йога чи навіть просто прогулянки на свіжому повітрі.

— Це не допоможе, — категорично відповів він. Слідом настала коротка пауза. Хлопець крутився на стільці ніби намагаючись зважитися на щось. — Я не п'ю і не курю, але всі в моєму оточенні люблять випити та покурити.

Мене вразило, як Єгор різко перейшов на іншу тему. Мені здалося, що його справжній запит у чомусь іншому. Я вирішив підіграти, продовживши цю розмову, але фокус моєї уваги більше був не на тому, що говорить Єгор, а на тому, чого він не говорить.

— У тебе багато друзів?

— За фактом дві людини. Інші просто знайомі. 

— Ці друзі з тобою у Швейцарії?

— Ні, я з ними познайомився в Україні.

— А ти маєш нових знайомих там, де ти зараз? Чи є якесь спілкування?

— Нещодавно почав спілкуватися з однією дівчиною. І ще з людьми старшими за 25. Не бачу сенсу спілкуватися з … як це називається, коли однакового віку?

— Однолітки.

— З однолітками.

Єгор коротко згадав про дівчину й одразу перескочив на іншу тему. Мені здалося, що справжня причина його агресії саме у стосунках. Я вирішив перевірити цю теорію.

— Ти сказав про дівчину. Вона теж старша за тебе? — запитав я.

Єгор киває.

— Немає нічого поганого в тому, що молодий хлопець хоче стосунків із жінкою старшою за нього. Я тебе не засуджую. Але якщо це викликає агресію, можливо, щось у цьому спілкуванні негаразд. Правильно?

Єгор знов киває.

— Можеш мені розповісти?

Єгор мовчить, а я тим часом намагаюся зрозуміти, у чому може бути справа. Чому він так захвилювався, коли я повів його у цю тему? Тоді в мене з'явилася здогадка…

— Це щось заборонене? Вона заміжня?

Єгор скидає дзвінок. Я розумів, що вгадав, але докоряв собі за те, що передавив. Треба було трохи зачекати. Не так у лоб… Мені хотілося допомогти хлопцеві і щось мені підказувало, що Єгор ще повернеться, що наші розмови не закінчені…

Кохання у тіні спорту. Єгор. Друга сесiя

Ірина Поляшева, Владислав Хасанов