Коли вести дитину-квадробера до психолога?

Ми в MOZHNA JOURNAL разом з психологами розбиралися в тому, що спонукає дітей і підлітків вдавати тварин і як на це реагувати батькам і оточуючим.

Світ отримав квадроберів завдяки хлопцеві з Токіо на ім'я Кенічі Іто. На думку однолітків “тато квадроберів” Іто був схожим на мавпу і поводився відповідно. Ми не знаємо точно, наскільки це ображало простого японського хлопця, адже в давнину в Японії до мавп ставилися з певним пієтетом: вони були священними посередниками між богами та людьми. Пізніше ставлення змінилося і мавпа стала уособлювати "небажаних людей, яких слід висміювати". Тим не менш, Іто виріс і натхненний швидкістю і спритністю мавп почав вивчати особливості опорно-рухового апарату приматів та намагатися адаптувати наявні функції під організм людини.

На те, щоб досягти успіху у Кеничі Іто пішло 9 років. У 2008 році спортсмен пробіг стометрівку у мавпячому стилі за 18,58 секунди, в 2013 році - за 16,87 секунди і в 2015 році - за 15,71 секунди. Іто став рекордсменом, а до нової техніки бігу почали придивлятися американські фітнес-тренери.

Пізніше у США з'явився вид тренувань під назвою "animal flow" - "вільні рухи у стилі тварини", який поєднував йогу, пілатес, стретчинг, капоейру і навіть брейк-данс. І сама назва "квадробіка" - це латинське "quattuor" (чотири) та англійське "aerobics" (аеробіка).

І ось ми підійшли до питання, хто такі сьогоднішні квадробери?

Спочатку квадробіка була лише видом фізичних вправ, а не субкультурою. Але потім квадробери відійшли від спорту приблизно на таку ж відстань, як мавпа, яка була змушена (згідно з теорією Дарвіна і знаменитим нарисом Ф. Енгельса) працювати і еволюціонувати в людину.

Сьогоднішні квадробери – це учасники трендової субкультури. Найчастіше вони пересуваються на чотирьох кінцівках і використовують тематичний реквізит - маски, вушка, рукавички, що імітують лапи тварин, іноді грим і накладні хвостики.

Крім квадроберів є ще декілька схожих "звірячих" субкультур: теріантропи та фуррі.

Різниця між цими течіями одного тренду істотна: квадробери імітують поведінку тварин зовні, надягаючи маски-хвости. Фуррі - шанувальники антропоморфних тварин. Вони асоціюють себе із вигаданими та олюдненими тваринами і носять ростові “фурсьюти”. Теріантропи – ті просто переконані, що у них самих живе душа тварини.

На перший погляд субкультура квадроберів небезпеки не несе. Чимало батьків в Україні ставляться до захоплення дітей досить лояльно, але чи так це безневинно насправді?

Для того, щоб прояснити ситуацію ми поставили основні питання, які хвилюють усіх, практикуючим психологам. І забігаючи наперед – деякі відповіді стали для нас несподіваними.

Марія Миголь: “Тварини символізують силу, швидкість або свободу, і дітям подобається на якийсь час "стати" такими. Іноді - це протест соціальним нормам. "Я - не такий, як ви, я інший" - транслювання у будь-якій субкультурі. Квадробери - не виключення. Якщо є частина людей, які не приймають дану течію, то підлітки можуть приєднуватися до такого руху, щоб показати соціуму, батькам, школі і тд, що вони мають власну думку і вони хочуть її відстояти. Особливо це яскраво виражено у випадках, коли дитина серед строгих поведінкових правил”.

Ольга Пацало: “Квадробінг - багатогранне явище, яке можна пов'язувати і з пошуком підлітком ідентичності, вирішенням потреби в регресії до більш захищеного стану і зі створенням умов для вираження "заборонених" емоцій. Але, як і більшість підліткових рухів, квадроберінг часто є втіленням потреби в соціальній належності. Для підлітків дуже важливо знайти місце серед групи однолітків”. 

Міла Романюк: “У темі квадробіки можна почати з наступних питань: чому цінно копіювати поведінку, звички тварин (не людей)? Чому саме таких тварин? Чи є приклади людей у найближчому оточенні дитини, котрі надихають її, котрі можуть стати "рольовою моделлю" на найближче майбутнє? Більше того, якщо розглянути джерело, з якого розвинулася субкультура (історія Кенічі Іто), стає очевидним, що це була копінг стратегія для Кенічі, той самий варіант "вийти із травми у розвиток" замість дозволити травмі зруйнувати своє життя. Тож наступне питання: з яким складним чи дійсно травматичним досвідом дитині може допомогати впоратись культура квадроберів?”. 

Світлана Почтовюк: “Діти в такий спосіб хочуть отримати відчуття, що притаманні тваринам, можливо це незалежність, свобода, сила, яку вони не можуть проявити у звичайному житті. Це такий спосіб втечі від соціального тиску. А також можливо вони хочуть знайти однодумців, бути членами певної спільноти, у житті не відчувають себе частиною ні сімʼї, ні школи, ніякої команди і тому шукають”. 

Галина Хаханова: “Я вважаю, що серед дітей рух став таким популярним через людську потребу «належати до групи» і став способом прояву себе. Серед підлітків причина та сама, але я б ще додала, що підлітковий вік характеризується потребою знецінити важливого Батька, а знаючи ставлення дорослих до квадробінгу, підлітки підсвідомо обирають це захоплення”. 

Тетяна Гураль: “У дітей є свій світ фантазії. Це його світ, і він там головний герой, наділений особливими здібностями. Там все можливо. Прикинутися твариною теж можна”. 

Марія Миголь: “Не зовсім так. З практики маю випадки, коли діти продовжують свій стиль поведінки квадробера і в родині. Якщо батьки реагують коректно, то дитина змінює свою думку щодо того, щоб грати роль тварини вдома. 

Квадробери - така ж субкультура, як і інші. Ціль - привернути увагу до себе. "Ось я! Я не такий, як ви! Зверніть на мене увагу!" - основний глибинний посил будь-якої субкультури. Квадробери в цьому випадку не унікальні. 

Також, на відміну від інших поколінь, сучасні діти вже народилися із гаджетом в руках, інтернет їх друг, товариш і брат 24/7 і тому діти гостро потребують живої соціалізації. І чи не вперше за довгий час діти і підлітки відриваються від віртуального спілкування з придуманими образами людей, комунікують із реальними людьми і переживають досвід свого проявлення, вчиться відстоювати себе і свої погляди”. 

Ольга Пацало: “Вибір "сцени" не є випадковим. Підліткам важливо ствердитися в ієрархії своєї субкультури, продемонструвати свою роботу зі сміливістю та соромом. Також це є демонстрацією своєї автентичності, підлітки так кажуть: "подивись на мене, я не такий як усі", це посилює їх відчуття унікальності та значущості. Можна розглядати це як один з актів сепарації від батьків - "я буду тим, ким захочу бути".

Міла Романюк: “Це ще один аргумент на користь того, що питання крадроберів - це тема ідентифікації, а отже - можливостей для соціалізації, проявлення, формування ось такої "інакшої" персони, котра дає можливості для проживання й проявлення того, що у звичній персоні дитині не вдається проживати. З іншого боку, проявлятися так діти можуть і в сімейному колі, що теж є варіантом соціалізації”. 

Світлана Почтовюк: “Це протест проти норм соціуму. Коли вони змінюють свою ідентичність, вони дозволяють собі бути не такими як всі. Коли вони “звичайні люди”, вони бояться себе проявляти, а коли вони “собачки, котики”, не члени нашого суспільства і можуть робити все за своїми правилами. Це захисний механізм”

Галина Хаханова: “Я думаю, що дітям могло забракнути людського тепла та уваги, тож квадробіка в публічних місцях є одним зі способів привернути увагу. Я думаю, це цілком нормально з огляду на сучасні реалії: постійний стрес на тлі політичної ситуації вже третій рік, і карантин, який був до цього. Якщо ці прояви нікому не заважають, то в цьому немає нічого поганого, навіть якщо квадропери проявляють себе тільки в громадських місцях”. 

Тетяна Гураль: “Так гра стає цікавішою, ти залучаєш у гру оточуючих тебе людей”.

Марія Миголь: “Якщо ви - батьки дитини-квадробера, то спробуйте:

а) прийняти ситуацію, як факт: моя дитина має таке захоплення

б) спілкуватися з дитиною, щоб вияснити її особисте ставлення до квадроберства.

Сприйняття ситуації дорослих і дітей може відрізнятися. Запитайте у дитини, чому їй це цікаво, що є хорошого у цій течії, що саме їй подобається у цьому. Запитайте у дитини, чи знає вона, що може бути шкідливого у тому, щоб бути квадробером - спробуйте зрозуміти точку зору своєї дитини.

Якщо дитина не йде на контакт і на розмову - це причина звернутися батькам за допомогою до спеціаліста : і дорослого, і дитячого психолога”.

Ольга Пацало: “Уникайте ідей про те, що така поведінка є "лише прагненням привернути увагу". Навіть якщо частково це так, потреба в увазі також заслуговує на розуміння. Реакція на підлітків, які прикидаються тваринами, — квадроберів — повинна бути обдуманою, делікатною та спрямованою на розуміння їхніх потреб. Оскільки така поведінка є формою самовираження, пошуку ідентичності та навіть протесту проти суспільних норм, реакція дорослих (психологів, батьків, вчителів) має враховувати глибинні мотиви і не призводити до ескалації напруження. Спробуйте створити простір для діалогу, показати, що ви хотіли би зрозуміти емоційні причини, які можуть ховатися за такою поведінкою”.

Міла Романюк: “Адекватно, і водночас - відповідно до ситуації, адже проявлення квадроберів можуть сильно відрізнятися. Важливо завжди памʼятати, що це - один із варіантів проявитися у цей світ, і він насамперед повʼязаний із цією дитиною та її історією, а не з вами”.

Світлана Почтовюк: “Важливо не насміхатися, не принижувати, бо це може посилити бажання протесту. Якщо є можливість, говорити з ними: про їхній інтерес до цього, про їхні почуття”.

Галина Хаханова: “Мій підхід простий: я рада, що діти знайшли заняття, яке відриває їх від комп'ютерів, і якщо в мене є час\бажання, можу поспостерігати за їхніми іграми. Якщо ж немає, то я не реагую і не заморочуюся. Єдине, що можу підказати - не засуджувати. Кожен вибирає свій спосіб проведення часу і розвитку. А велика кількість випадків показує, що відсутність реакції є найкращою реакцією”

Тетяна Гураль: “Як ви реагуєте на хлопчиків, які стріляють з палок, уявляючи, що це автомат? Просто діти своєю грою умиляють, вони безпосередні. А підлітки такою грою дратують, оскільки безпосередності вже немає, і за віковою психологією ігрова діяльність має змінюватися на навчальну”.

Марія Миголь: “Звичайно. У дитини можуть бути труднощі із самоідентифікацією. Або дитині може не вистачати уваги батьків, і вона намагається всіма способами привернути її до себе. Або ж це спроба «сховатись» від якогось сімейного конфлікту чи проблем у школі”. 

Ольга Пацало: “Не обов'язково. Якщо дитина значну частину свого життя не проводить як тварина, а обмежується певними ігровими ситуаціями і соціальними контекстами (поведінка в певній групі однодумців) - це не є відхиленням від норми. Постійне "життя" у ролі тварини може бути формою втечі від реальності чи симптомом більшого розриву між внутрішнім світом дитини та реальністю”.

Міла Романюк: “Може бути такою ознакою, а може і не бути нею, а лише прагненням бути частиною тренду, популярної сьогодні спільноти, що особливо важливо для підлітків. Також це може сигналізувати про те, що дитина чи підліток таким чином намагається привернути до себе увагу, якої у повсякденному житті для нього недостатньо, або ж використати таку поведінку як інструмент для компенсації. Тобто, десь у житті квадробера є сильний, болючий дефіцит, і таким чином він намагається заповнити пустку, що сформувалась внаслідок цього дефіциту. Чи є це ознакою проблем з ментальним здоровʼям? Ні, але може такою стати, якщо не звертати увагу на реальні джерела проблем підлітка і не допомагати з ними впоратись”.

Світлана Почтовюк: “Так. Можливо тут потреба пережити якісь почуття. Також невпевненість, відчуття самотності, депресія”

Галина Хаханова: “Поняття “норми” досить розмите, але безумовно не варто гребти всіх під одну гребінку. Проте є кілька моментів, на які слід звернути увагу - надмірне захоплення квадробікою. Якщо дитина проводить надто багато часу, граючи в квадробіку, та ігнорує інші важливі аспекти життя, як-от навчання та соціальні контакти, це може вказувати на проблеми з адаптацією. 

Соціальна ізоляція - якщо дитина починає уникати спілкування з друзями і вважає за краще грати наодинці, це теж може стати тривожним сигналом.

Агресивна поведінка щодо інших дітей або тварин може свідчити про внутрішні проблеми, які дитина не в змозі вирішити сама.

Повторюся, норма - поняття досить широке, і якщо квадробіка не впливає негативно на інші аспекти життя - то вона не є проблемою. Якщо Ви помічаєте негативні зміни в поведінці дитини, можливо, варто подумати над можливістю консультації з фахівцем, який допоможе прояснити ситуацію”

Тетяна Гураль: “Якщо є зацикленість на цьому захопленні і нічого, крім цього, не цікаво, тоді так”.

Марія Миголь: “Має сенс бити на сполох, якщо дитина всерйоз сприймає гру, занурюється в неї так, що інші заняття для неї перестають існувати. Якщо дитина захоплюються настільки, що намагається їсти собачий корм, голосно гавкати чи проявляти агресію щодо інших людей у ​​громадських місцях. Але також хочу зазначити, що дуже часто квадроберство - це не про дітей. Це про наляканих дорослих. Тому я рекомендую звертатися і до дитячого, і до дорослого спеціаліста”.

Ольга Пацало: “Сама по собі така поведінка не є патологічною, але вона може сигналізувати про внутрішній конфлікт, емоційні труднощі чи потребу у додатковій підтримці. Якщо ж поведінка стає домінуючою, підліток втрачає соціальні функції (перестає навчатися, уникає контактів), існує невідповідність між віком дитини і грою, з'являється агресія або самопошкодження - варто звернутися до дитячого психотерапевта або психолога”.

Міла Романюк: “Для дітей важливо бути почутими, тож це може стати хорошим кроком назустріч кращому розумінню підлітками самих себе, а отже - розуміння того, про що такі зміни у поведінці свідчать насправді і що можна з цим зробити. Це також і про цінності та пріоритети підлітка, котрі якраз формуються. Якщо ж квадробер - дитина 5-8 років (у деяких випадках - і до 11 років), батькам також може бути корисно звернутися до психолога, так як у такому віці діти часто вмикають "відреагування" на те, що відбувається всередині сімейної системи, а також на те, що проживає (чи навпаки - витісняє) мама. І в такому випадку - спершу мама працює з собою, а паралельно (або далі, якщо поведінка зберігається), можна працювати з дитиною”.

Світлана Почтовюк: “Так, але не можна примушувати. Якщо дитина не хоче, не відчуває такої потреби, не відчуває, що з нею щось не те відбувається, то необхідно починати самим батькам відвідувати психолога для того, щоб вчитися правильно реагувати на прояви дитини та щоб розібратися, як саме батьки несвідомо, але викликали таку поведінку дитини”

Галина Хаханова: “На мій погляд, не варто вести кожну дитину-квадробера до психолога, але безперечно варто це зробити, якщо Ви помітите негативні зміни в поведінці дитини”

Тетяна Гураль: “Якщо батьки відчувають роздратування від захоплень дитини і на цьому фоні часто сваряться, тоді так”.

До більшості психологів, з якими ми поговорили під час підготовки цієї статті, вже зверталися батьки квадроберів. Більше того, ця тема хвилює пацієнтів, які мають дітей і вони говорять про це з психологами.

Ольга Пацало: “Ні. Але були випадки, коли пацієнти запитували про квадроберінг і чи варто переживати за поведінку дитини. Я не є дитячим психотерапевтом, але в таких випадках аналізую взаємодії у сім’ї: сімейну динаміку, конфлікти, спілкування між членами сім’ї, адже дитяча поведінка часто відображає внутрішні труднощі всієї сім’ї”.