«Кошмар на вулиці В'язів»: фільм про страх дорослішання

Подвійна ювілейна дата: 2 серпня американському режисеру, сценаристу, актору та продюсеру Весу Крейвену виповнилося б 85 років. А 40 років тому вийшов опус магнум хоррормейкера, фільм «Кошмар на вулиці В'язів», у якому вперше з'явився вигаданий Крейвеном персонаж Фредді Крюгер, який став одним із найвпізнаваніших образів масової культури.

Крейвен прославився вже другим фільмом у своїй кар'єрі, макабричним хоррором про сім'ю канібалів «У пагорбів є очі», який багато хто сприймав у 1977 році як антиамериканську сатиру і який багаторазово окупився. (У ранніх фільмах Крейвена між бандами вбивць і садистів та «нормальною» сім'єю середніх американців, які їм протистоять, ставиться знак рівності.)

Але з виходом фільму «Кошмар на вулиці В'язів» (1984), який став миттєвою класикою жанру, сам режисер став живим класиком.

Отже, підлітків з вулиці В'язів у типовому містечку «одноповерхової Америки» мучать однакові кошмари, у яких дітей переслідує маніяк, схожий на ковбоя з пекла – у капелюсі над обпаленим обличчям і з рукавичкою з лезами на пальцях. Це колишній працівник місцевої котельні на ім'я Фредді Крюгер, звинувачений у вбивстві дітей, над яким батьки з вулиці В'язів колись влаштували самосуд і спалили живцем. Причому в одному із продовжень фільму згадується, що Крюгера лінчували помилково.

З'ясовується, що кошмарні сни здатні вбивати в реальності – і це правда. Як би смішно це не звучало, але фільм заснований на реальних подіях, описаних у ЗМІ: група вихідців з Азії, переслідувана кошмарами, померла уві сні. У фільмі одна з дівчат на ім'я Ненсі – до речі, дочка поліцейського, який організував розправу над маніяком – кидає Фредді Крюгеру виклик. Щоб фізично знищити вбивцю зі своїх кошмарів, вона змушує його перейти з простору свого сну в реальний світ. (Критики інтерпретували цей сюжетний хід як іронічну метафору психоаналізу.) Але оскільки в певний момент фільму кошмари та реальність змішуються, перемога Ненсі у фіналі залишається під питанням.

Навіть на рівні сюжету видно, що «Кошмар на вулиці В'язів» помітно виділяється з величезної кількості експлуатаційних фільмів-слешерів, у яких маніяки вбивали розпусних підлітків найрізноманітнішими способами. (Одна лише «П'ятниця, 13» отримала 12 повнометражних продовжень.) Фільм Крейвена переступив межі жанру, ставши артефактом кіномистецтва – як, наприклад, фільми Серджо Леоне з часом переросли рамки такого ж спочатку малошанованого жанру, як спагеті-вестерн.

Крейвен вражаюче візуалізує кошмарні сновидіння, причому за допомогою дуже скромних засобів: сьогодні важко уявити, що фільм був знятий на мізерний для сучасного кіновиробництва бюджет  - 1,1 млн доларів.

Для європейського жанру використання елементів сюрреалізму не було новинкою – згадаємо ту ж «Суспірію» (1977) Даріо Ардженто, яка нагадує півторагодинний кошмарний сон. Але для американського масового кіно сюрреалістичний фільм жахів, у якому реальність та сновидіння міняються місцями, був ще екзотикою – епоха Девіда Лінча настане лише за кілька років, з виходом «Блакитного оксамиту».

Цікаво, що за освітою Крейвен – психолог, і він прекрасно розумів, на які кнопки натискати, звертаючись безпосередньо до підсвідомості глядача. (Почнемо з того, що саме на вулиці В'язів у Далласі сталося найважливіше і найтаємничіше вбивство в американській історії.) До звичного вже страху смерті, який надає слешерам такої привабливості в очах підліткової аудиторії, режисер додав мотив дорослішання та страху перед світом дорослих.

Усі великі хорори не просто ставали дослідженням певних моральних та психологічних проблем, а ще й знаходили для них точні візуальні образи. Наприклад, у «Сяйві» (1980) Стенлі Кубрика – це мотиви алкогольної залежності та божевілля. А візуальною метафорою цих станів стали образи двох вбитих дівчат-близнючок та напіврозкладеного трупа жінки у ванній.

Критики вже вказували на те, що Фредді Крюгер втілює все те, що називається колективним несвідомим. У фільмі його образ є уособленням підліткового страху перед вступом у великий світ, повний темних сторін. Світ дорослих – це світ брехні та ганебних таємниць, прихованих злочинів і нечистої совісті, яку доводиться глушити алкоголем. Дорослі у фільмі фактично зраджують своїх дітей, прирікаючи їх на загибель, тому Ненсі Томпсон, яка кидає виклик монстру, – підкреслено невинна. Дорослим персонажам цієї історії залишається лише почуття провини.

(Цікаво, що в одному з продовжень Ненсі, яка змогла позбутися власного жаху перед дорослішанням, допомагає іншим підліткам – тобто стає таким собі «Ловцем у житі», який полегшує дітям перехід у світ дорослих.)

У подальшому вийшло ще з десяток продовжень фільму, в яких головним персонажем, цілком очікувано, став сам Фредді Крюгер, але Крейвен вже не мав до них стосунку. Він написав сценарій третьої частини («Воїни сну», 1987), у якій ми знову зустрічаємо подорослішалу Ненсі, і зняв сьому («Новий кошмар», 1994) – по-своєму цікавий постмодерністський трилер, у якому жертвами маніяка стають члени знімальної групи першого фільму. Але жоден із них не досяг рівня оригіналу.