Президент НОК Вадим Гутцайт: “Коли спортсмену важко, потрібно звертатися до психолога. Це нормальна практика у великому спорті”

Хто підтримує спортсменів під час Олімпіади? Хто приймає рішення про необхідність спортсмену працювати з психологом? Де можна отримати освіту спортивного психолога? Як спортивна психологія пов'язана з перемогами і про те, хто стає переможцем Mozhna Journal поговорили з Президентом Національного олімпійського комітету України Вадимом Гутцайтом.

Олімпійські змагання - це найважливіші змагання для кожного спортсмена у світі. Звісно, що на такому рівні збираються найсильніші спортсмени світу. І тут окрім фізичної підготовки стає важливим психологічний фактор, впевненість в собі, те, як спортсмен буде себе психологічно почувати в день змагань. 

Наприклад, я пам'ятаю себе: під час останньої Олімпіади, коли я виступав, вночі вже не спав. І коли я був тренером, я також не спав останні ночі перед іграми, тому що хвилювався. Але хвилювання і мандраж є у кожного спортсмена і важливо те, як він з ними впорається. Тому потрібно щоб спортсмен себе контролював. І потрібна в цьому допомога тренера. Наприклад, мене тренував Михайло Антонович Когут, який виконував функції і тренера, і психолога. Він мене настроював, він мене тримав в руках. 

Що стосується Олімпійських ігор у Парижі, то з деякими спортсменами були психологи які їх готували перед іграми і протягом ігор вони теж були поруч. 

Так, у нас є у штаті психологи. Але питання про необхідність психолога вирішує кожний спортсмен і кожна команда індивідуально. Мені, наприклад, не потрібен був психолог, тому що я і так був впевненим в собі. А є спортсмени, у яких сильний предстартовий мандраж і психолог з ними знаходиться і підтримує. Але поняття “скільки потрібно психологів”, насправді, не існує. Психологічна допомога потрібна тим спортсменам, які хочуть, щоб з ними психолог працював. 

Буває, що спортсмен цього і сам не розуміє, тоді вже тренер запрошує психолога, який допомагає спортсмену. Тому це в різних ситуація виходить по-різному. 

Все як в житті. Я себе, наприклад, вважав “вовком”, тому що я йшов проти багатьох суперників один. Я був цілком впевненим в собі. В житті ми можемо бути друзями, а в спорті друзів немає. Я виходив на доріжку і мені було байдуже, хто проти мене. Мені було потрібно перемогти і я перемагав. Кожна людина, перш за все - особистість. Але, той, хто перемагає, стає “вовком”, тому що він сильний і психологічно потужний. Всі не можуть бути переможцями, і програє той, у кого слабший характер. 

Він не має бути професійним психологом, він просто повинен розуміти, як спілкуватися з дитиною, як заохочувати, як настроювати її. 

Цьому вчать в Національному університеті фізичного виховання і спорту України. В НУФВСУ є кафедра психології. Доречі, в багатьох ВНЗах теж такі кафедри є, де під час навчання, майбутні тренери також проходять курси зі спортивної психології. 

Зараз вже світ змінюється і спорт теж змінюється. У сучасному спорті, коли спортсмен відчуває, що йому чогось не вистачає для того, щоб перемогти, він приймає рішення і йде до психолога. А потім бачить, що психолог йому допоміг і він переміг. І це робить його ще більше впевненим у собі. У багатьох випадках, коли спортсмени беруть психолога, той їм допомагає. Зі спортсменами рівня Олександра Усіка або Ольги Харлан працюють психологи. 

Ми рухаємося вперед і працюємо над цим питанням. Я коли був головним тренером, то сам долучав психолога до команди, щоб він допомагав хлопцям і дівчатам, щоб вони були впевненими в собі, вірити в себе, побороти мандраж. Бо у всіх є мандраж. Головне перебороти себе, коли виходиш боротися, фехтувати чи бігти. 

Зі мною саме так працював мій тренер. 

Зі мною це спрацювало. Я став олімпійським чемпіоном.

Так і є. Але хтось йде вперед, не звертаючи уваги ні на що. Його б'ють, штовхають, не дають проходу, а він все одно рухається. І доходить до своїх перемог. В мене був дуже жорсткий тренер, але я витримав і став ще сильнішим, і не тільки в спорті, а й в житті.

В кожного тренера свій підхід. Я вам зараз не буду називати прізвищ, але багато великих тренерів саме так і працювали, і досягали великих результатів разом із спортсменами. Великих, тому що спорт - це не для слабких психологічно людей. 

Ви уявляєте, на Олімпійських іграх в Парижі, коли боролися за золото, і українська команда з фехтування програвала, вийшла Ольга Харлан, як вона була налаштована психологічно на перемогу? І вона виграла. 

Ви пам'ятаєте, як вона за бронзову нагороду билася? Вона програвала 11:5 кореянці  і виграла з рахунком - 15:14. Це не для слабких. 

Є психологи, які працюють більш спокійно, а є такі, які працюють більш жорстко. Так само і тренери. Але це дає результати. І це все дуже індивідуально. 

Коли я був спортсменом, я кілька разів зустрічався з психологом, але це були зустрічі, а не постійна робота. Я вважаю, що це цілком нормальна практика.

Всі звертаються за потреби. Психологи з командами працюють. Це відбувається на високому рівні, тому що і спорт вже інший. І я повністю погоджуюся з тим, що потрібно звертатися до психолога, коли тобі важко - це нормальна світова практика у великому спорті.