Бути чи не бути. 25 років фільму «Бути Джоном Малковичем»

Наприкінці 1999 року на екрани вийшов фільм «Бути Джоном Малковичем» — одна з головних стрічок дев’яностих років. Це був перший досвід у великому кіно одного з найяскравіших кліпмейкерів десятиліття Спайка Джонза та ще мало відомого сценариста Чарлі Кауфмана, який до того займався написанням сценаріїв для серіалів на телебаченні. Головним атракціоном стрічки став актор Джон Малкович, який зіграв самого себе, дозволяючи (а точніше, ні) іншим героям цього незвичайного фільму проникнути в глибини свого підсвідомого. Сюрреалізм, сатира, мелодрама, психоаналіз і міське фентезі змішалися у цьому фільмі в химерну історію, яка навіть через чверть століття після прем’єри вражає уяву.

«Бути Джоном Малковичем» — чорна комедія про невдаху-лялькаря на ім’я Крейг Шварц (у цьому занедбаному чоловікові важко впізнати елегантного Джона К’юсака), який тулиться в тісній квартирі разом із дружиною-екоактивісткою, шимпанзе, собакою та папугою. (У ролі Лотті — ще менш упізнавана Камерон Діас.)

Крейг інфантильний, він не може розірвати порочне коло своїх комплексів і нездатності вписатися в суспільство, закони якого він просто не розуміє, будучи глибоко зануреним у власну творчість. Хоча Крейг — талановитий, можливо, навіть геніальний лялькар, здатний вдихнути життя у свої маріонетки, кар’єра в індустрії розваг йому не світить. Він почувається чужим у цьому світі, людиною не на своєму місці, змирився з дивним шлюбом і, схоже, остаточно махнув на себе рукою.

Тому в один не найкращий день він зав’язує краватку, надягає піджак і вирушає на Survival Job — як і всі інші артисти, трохи застряглі у буденності на шляху до Олімпу. В офісі на сьомому з половиною поверсі, де неможливо навіть випрямитися на повний зріст (яка зрозуміла метафора офісного приниження для митця), цей дивак зустрічає своє кохання і отримує шанс стати кимось у цьому житті.

Правда, проблема в тому, що фатальна жінка Максін (Кетрін Кіннер) відверто зневажає нездару Крейга. А шанс стати кимось — але тільки не собою! — дарує таємничі дверцята, які ведуть на 15 хвилин прямо в голову, як ви вже здогадалися, Джона Малковича. Цілком реального і навіть успішного актора середнього віку, якого, однак, постійно плутають із кимось іншим.

Рано чи пізно всі персонажі фільму пройдуть через ці дверцята та отримають свої 15 хвилин слави, будучи Джоном Малковичем. І, звісно ж, після цього ніхто не піде без наслідків.

Таке кіно могло з’явитися лише в дев’яностих, коли масове мистецтво не тільки у США, а й у всьому світі переживало небувалий розквіт у всіх сферах. Голлівудський кінематограф, продовжуючи змішувати високі та низькі жанри в постмодерністських колажах, знову став важливим медіатором соціальних, політичних, економічних та інших змін.

Так само «Бути Джоном Малковичем», залишаючись сюрреалістичною чорною комедією, здатною розважати глядача на поверхневому рівні, ставить перед уважним глядачем чимало запитань — соціальних і філософських. Зараз важко уявити, щоб такий ексцентричний до зухвалості, але водночас глибокий фільм став не лише фестивальною сенсацією, а й приніс помітні касові збори, викликавши хвилю наслідувань. (Зокрема, «Жан-Клод Ван-Джонсон» та «Неосяжна вага величезного таланту», де Жан-Клод Ван Дамм і Ніколас Кейдж, які грають самих себе, продовжують традицію, розпочату Малковичем і самим Чарлі Кауфманом у «Адаптації».)

Але головне, у своєму першому сценарії Чарлі Кауфман вже чітко позначив інтерес до психології своїх героїв, бажання «побувати в них у голові», що яскраво й парадоксально відобразилося у головній метафорі фільму.

Забігаючи наперед, варто зазначити, що фрустровані герої та глибокі психологічні портрети персонажів будуть характерні для всіх історій Чарлі Кауфмана. Далі — більше: герої його пізніших робіт страждають від таких розладів особистості, як синдром Капгра, при якому людина думає, що її близьких замінили двійниками («Синекдоха, Нью-Йорк»), чи синдром Фреголі, при якому герой переконаний, що всі навколишні — це одна й та ж людина, яка змінює зовнішність («Аномаліза»). І, звісно, він вдосталь дослідить голови своїх героїв у «Вічному сяйві чистого розуму».

«Треба визнати, ким ти є, — переконував в одній зі своїх лекцій сам Чарлі Кауфман. — Визнати щиро, ким ти є насправді, у житті та в роботі. Треба сказати це тому, хто почувається загубленим».

Головні герої фільму «Бути Джоном Малковичем» — Крейг і Лотті, які складають химерний любовний трикутник із сильною та впевненою в собі Максін, — фрустровані егоїсти, які мають проблеми із самоідентифікацією. Проблема Крейга й Лотті в тому, що вони не можуть і не хочуть прийняти себе такими, якими вони є. Крейг заздрить успішнішим артистам, мріючи опинитися на їхньому місці, а Лотті — розкутості та сексуальній упевненості Максін. У них немає ні сил, ні бажання щось змінити у своєму житті — і вони продовжують жити за нав’язаними обставинами правилами. Чи зможуть вони вирішити свої проблеми, отримавши можливість стати кимось іншим?

До своїх героїв Чарлі Кауфман абсолютно безжальний, тож спостерігати за їхніми пригодами у чужому тілі та свідомості не лише смішно та захопливо, а й трохи ніяково. Показово, що невдаха Крейг, який продовжує нести всі свої комплекси та саморуйнівні психологічні установки, реалізовуючись під маскою успішної «зірки», по суті, знищує себе як особистість. Тим часом Лотті, отримавши принципово новий психологічний досвід у тілі чоловіка, трансформується в нову особистість.

Не менш показово, що трансгендерна епопея Лотті подається у фарсовому ключі: у середині дев’яностих, коли був написаний сценарій, жарти на теми ЛГБТ ще вважалися прийнятними.

В одній із найбезглуздіших і найабсурдніших сцен кролячою норою скористається сам Джон Малкович, опинившись у власному підсвідомому. Актор, який спочатку охарактеризував сценарій Кауфмана як «злий і недолугий анекдот», згодом назвав роль Джона Малковича однією зі своїх улюблених. Залишається лише дивуватися сміливості та почуттю гумору актора, який наважився на авантюру зіграти карикатуру на власний образ.

До слова, це може бути ще однією інтерпретацією фільму: як це — бути актором, людиною, яка на час стає іншою особистістю?