Нав'язливі ритуали. Як позбутися того, що псує життя

Світлана з'явилася на екрані мого комп'ютера з розгубленим обличчям, її очі нервово "бігали" по кімнаті.

— Щодня я «повинна» виконувати певні дії. Наприклад, перевіряти, чи замкнені двері, по десять разів перед виходом з дому. Або мити руки так часто, що шкіра на них тріскається, — вона зітхнула. — Це зводить мене з розуму. Я розумію, що це безглуздо, але не можу зупинитися. Я навіть не можу нормально працювати чи спілкуватися з друзями. Усі думають, що я божевільна.

— Ви не божевільна. Те, що ви зараз описуєте, називається «Обсесивно-компульсивний розлад». І від цього можна позбутися. Розкажіть докладніше, як обсесивно-компульсивний розлад впливає на ваше життя? — мені хотілося, щоб вона запам'ятала назву свого стану і нам було легше дистанціюватися від нього.

— Він контролює кожну думку. Мені страшно виходити на вулицю, страшно залишатися вдома. Я боюся, що ніколи не зможу позбутися цього.

Я уважно дивився на Світлану, даючи зрозуміти, що слухаю. Мовчання в таких ситуаціях — важливий інструмент, воно дає клієнту час зібратися з думками.

Світлана глибоко зітхнула і опустила очі.

— Я розумію, що це безглуздо, але не можу зупинитися, — її голос був тихим, вона говорила майже пошепки.

— Світлано, я розумію, як вам важко, — сказав я, нахилившись ближче до камери, щоб вона відчувала мою увагу. — У нас є методи, які можуть допомогти. Один з таких методів — когнітивно-поведінкова терапія. Ми можемо працювати разом, щоб зменшити ваші симптоми і повернути контроль над своїм життям.

Світлана нервово кивнула.

— Когнітивно-поведінкова терапія довела свою ефективність у лікуванні таких випадків.

Світлана знову кивнула, але вже спокійніше. Я пояснив їй основи КПТ, її принципи та методи. Ми обговорили, як будемо працювати і крок за кроком зменшувати кількість компульсивної поведінки.

— Я завжди буду поруч, щоб підтримати вас. — завершив я.

Обличчя Світлани стало трохи спокійніше, хоча тривога все ще була помітною.

Минули кілька тижнів. Світлана була обережно оптимістична, але кожен наш крок вимагав великих зусиль. Ми почали з малого — скоротили кількість разів, коли вона перевіряє, чи замкнені двері. Кожне таке досягнення супроводжувалося її тривожними поглядами, думками і моїми впевненими словами підтримки.

— Як у вас справи? — запитав я її на одному з сеансів.

— Краще, — спробувала усміхнутися вона. — Але боюся, що все повернеться, якщо розслаблюся.

— Це нормальне відчуття, — відповів я. — Ви вже досягли великих успіхів. Можете пишатися собою.

Світлана кивнула, зітхаючи.

— Давайте розберемося, як нав'язливі думки переходять у ритуали і що ми можемо з цим зробити? — запропонував я.

Ми почали обговорювати і детально розбирати думки, які виникають перед компульсивною поведінкою. Я запропонував Світлані вести щоденник і замість того, щоб перевіряти двері десять разів, вона повинна була зробити глибокий вдих і записати свої відчуття. Це було непросто, але поступово почало працювати.

— Я відчуваю себе трохи спокійнішою, — сказала вона через кілька сеансів. — Щоденник допомагає зрозуміти, що моя тривога — це просто думки, а не реальність.

Ми також почали використовувати техніку експозиції з попередженням реакції. Світлана повинна була свідомо уникати виконання своїх ритуалів, навіть якщо це викликало сильну тривогу. Наприклад, вона повинна була вийти з дому, перевіривши двері тільки один раз. Це був важкий і болісний процес, але він давав результати.

— Це важко, — чесно зізналася вона. — Але я почала помічати, що моя тривога зменшується, якщо я не піддаюся цим ритуалам.

— Ви коли-небудь думали про можливість медикаментозного лікування? — я вирішив, що настав час поговорити про додаткові методи підтримки. — Існують медикаментозні методи для лікування ОКР, які можуть бути ефективними у поєднанні з терапією. Ми можемо обговорити це докладніше, якщо ви хочете, — запропонував я. Світлана кивнула.

Ми продовжили наші сеанси, інтегруючи нові методи та техніки для лікування ОКР.

Світлана вчилася справлятися з тривогою, розуміючи, що вона може контролювати свої думки. Наша робота давала результати, і це надихало.

Кожен сеанс починався з її розповідей про маленькі перемоги, які поступово ставали все значнішими.

— Як ви почуваєтеся зараз? — запитав я її на одній із зустрічей.

— Набагато краще, — відповіла вона з упевненою усмішкою. — Я почала розуміти, що моя тривога — це просто думки, а не реальність.

— Світлано, ви виконали величезну роботу, — почав я серйозно. — І я думаю, що ви готові до наступного кроку. Ви готові повністю відмовитися від своїх ритуалів?

Вона глибоко зітхнула, її обличчя стало серйозним.

— Я боялася цього моменту, — зізналася вона. — Але тепер я відчуваю, що можу це зробити.

Ми попрощалися, і я вимкнув відеозв'язок, відчуваючи глибоке задоволення від нашої роботи. 

Світлана пройшла довгий і важкий шлях, але тепер вона була готова жити повним життям, вільним від нав'язливих думок і ритуалів.