Суб'єктивні історії

“Уже кілька років після одруження Олена відчувала тривогу щодо чоловіка. Жінці здавалося, що він з якоїсь причини мав обов'язково кинути її…”

“Я здалася за півроку роботи з психологом. Я робила кроки, наставали зміни, треба було продовжувати. Я шукала підтримки в сім'ї, але замість слів схвалення чула: “ти – залежна. Він із тебе тягне гроші. Він не допомагає, а “прополіскує” тобі мізки”. Я підкорялася доти, доки не потрапила в ситуацію, коли вже не хотіла жити…”

“...я штовхнув її. Вона не впала і не постраждала, але жах у її очах... – Олексій був приголомшений своїми діями та наслідками. - Я боюся, що стаю як батько…”

«Завжди здавалося, що є справи важливіші, ніж мої маленькі бажання. Але зараз, коли я про це думаю, мені стає сумно...»

У мене була проблема: з дитинства я дико боялася чоловіків. Я боялася так сильно, що ноги підкошувалися. А ще, коли ходила вулицями, мала обов’язково розмовляти телефоном, бо не могла перебувати наодинці з собою. Було відчуття, що я під збільшувальним склом, і мене хтось весь час розглядає

Мене звуть Ольга. Я зважилася на терапію після звичайної розмови з подругами. Ми торкнулися теми стосунків з батьками, точніше — з батьком і це мене “порвало, як Тузік грілку”. Я плакала, хоча точніше буде сказати – ридала. Мене налякала реакція, мій стан та ці сльози, які не змогла пояснити навіть собі

— Але як це взагалі буде виглядати? Як потім усе пояснювати дитині? Ну, що тато я, а не його дід! Продовження розповіді про молодого хлопця, який закохався у наречену свого батька.