Заздрість у соціальних мережах: чому це корисно

Від красивих картинок чужого життя може погіршуватися настрій, а може… зростати самооцінка. Розповідаємо, як.

Кожну історію можна розказати двома способами — як добру і як погану. При цьому сюжет змінювати не обов’язково, достатньо розставити акценти. Так і самооцінка: вона спирається не стільки на якості особистості, скільки на вміння прийняти себе. Оцінити себе неможливо без порівняння. Чули фразу, що краще порівнювати себе із собою вчорашнім, щоб правильно оцінити результат? Але людський мозок спочатку орієнтований на порівняння з іншими: так ми вчимося найважливішим речам — посміхатися, сидіти і ходити, розмовляти, одягатися, дружити…

Хтось обов'язково виявиться спритнішим, сильнішим, кмітливішим, популярнішим. І в цьому місці народжується заздрість. Вона властива людям із нормальною або заниженою самооцінкою, навіть людям із манією величі. Усім без винятку, якщо вірити психоаналітичним дослідженням. Питання в тому, чи є готовність мати з нею справу, і наскільки це корисно для кожної людини.

Християнський погляд на заздрість доволі жорстокий: заборонено бажати те, що є в іншого. Але придушення почуття "на корені" не здатне придушити й потребу, яка його викликає. Вона залишається незадоволеною, витісненою — і проявляє себе через пасивну агресію, аутоагресію, розлади харчової поведінки та навіть депресію.

Що ж таке заздрість і чому відчувати її нормально?

Психоаналіз спочатку розглядав заздрість під більш позитивним кутом — як частину обов’язкових для людини переживань. Звичайно, ця позиція викликала чимало критики. Зокрема, критики теорії Зігмунда Фрейда — що дівчатка несвідомо заздрять хлопчикам, які мають пеніс. Навіть не заглиблюючись в аргументацію вченого, можна погодитися з тим, що хлопчики довгий час були більш бажаними дітьми.

Фрейд описував також перше знайомство дівчаток і хлопчиків зі своєю сексуальністю (статевою приналежністю, першими інтересами та поривами, соціально-гендерними ролями в батьківській сім’ї). Говорячи про заздрість, учений лише констатував у дівчинки бажання "бути такою ж, як брат", а в хлопчика — "бути таким же, як батько".

Усі ці неусвідомлені процеси Фрейд описував як частину дорослішання та самовизначення. Від батьків багато в чому залежало, наскільки повноцінно дитина відчуватиме себе згодом. Цей висновок можна зробити і щодо формування самооцінки в ранньому дитинстві. У її основі багато важливого:

• прийняття своєї недосконалості;
• розуміння своїх обмежень (що я вмію, що в мене виходить);
• бачення своїх достоїнств і найкращих якостей;
• віра у власний розвиток;
• право помилятися;
• готовність нести відповідальність.

Усьому цьому можна навчитися в сприятливій, функціональній сім'ї, де приділяють увагу дитячій поведінці та почуттям. Найчастіше історія складається інакше — і природні переживання осуджуються та замовчуються.

Заздрість — одне з таких почуттів. Батьки ругають за її прояви, але самі ж нерідко ставлять дитині в приклад її однолітків, знецінюючи її власні досягнення ("Катя краще читає, Богдан швидше бігає"). Дитина вчиться ховати заздрість і зневажати себе за неї, замість того, щоб спрямувати цей природний порив собі на користь.

Якщо заздрість не придушувати, а спокійно розглядати, то отримуємо дивовижний висновок — це не бажання щось відібрати в іншого, а бажання до чогось дійти самому.

Психоаналіз розглядає заздрість не як бажання мати цінність, а як бажання бути тим, хто має цінність. Це питання не доступних благ, а ідентифікації. І адже в дорослому віці ми стикаємося з подібною проблемою — заздримо комусь і одночасно гриземо себе. Ось чому доросла заздрість добре уживається саме з адекватною самооцінкою. Тоді це не знаряддя самобичування, а помічник для самоідентифікації.

Історію про заздрість можна розказати, як історію мачухи, яка тримала гарну Попелюшку в “чорному тілі”, тільки щоб та не потрапила на очі принцу. А можна й як історію Мауглі, де дитина вчиться мудрості в кожної тварини в лісі та поступово переростає своїх учителів. В обох випадках ми говоримо про порівняння та перевагу — але в першому варіанті чужа перевага викликає ненависть і бажання знищити, а в другому — бажання навчитися і досягти таких самих результатів.

У природі заздрості багато наслідування. Це проявляється, наприклад, у несвідомому копіюванні й конкуренції: хтось більш успішний і стає кумиром, за ним починають повторювати манери, поведінку, стиль… Зірку екранів Бреда Пітта запросять у рекламу кавових машин — і піднімуть продажі! Адже в глядачів буде відчуття, що купити таку ж машину — означає стати трохи Бредом Піттом. Ми знову говоримо про підміну понять, тому що справа не в каві, а в тому, щоб бути успішним, впізнаваним, прийнятим, багатим.

Добре було б шукати кумирів, рівня до яких цілком реально прагнути. Не дивитися на відретушовані фото худих моделей на обкладинках, а звернути увагу на бодіпозитивних блогерок, які не соромляться своїх природних тіл, не фотошоплять зморшки чи розтяжки. Є чимало успішних блогів із такою тематикою, які пройшли свій шлях боротьби з заниженою самооцінкою і лукизмом (упередженим ставленням через нестандартну зовнішність). Вони справді можуть бути не тільки кумирами, але й учителями.

У мережі є безліч відеозвернень знаменитостей (акторів, письменників, учених), які розвінчують міфи про успіх, дають поради, надихають. Такі ролики — відповідь залежності від “красивих картинок”, що заполонили соціальні мережі і підміняють реальність.

Боротися з заздрістю — це пригнічувати свої природні бажання. Чому б не спрямувати це собі на благо? Для початку треба визнати в собі це почуття і знайти прояви, які його маскують. Соціальні мережі можуть у цьому допомогти. Маркерами прихованої заздрості можуть бути емоції, які виникають під час перегляду чужих професійних або "життєвих" профілів: дратівливість, смуток, захват із домішкою печалі, пригніченість, ревнощі, бажання повторити (стиль, позу, поведінку).

На рівні тіла теж з'являються "дзвіночки" — стиснення в горлі й грудній клітці, оніміння плечей, кашель, навіть головний біль. 

Профілі кумирів ми часом гортаємо, читаємо, а часом не можемо бачити — вони нас дратують. Усе це — привід сісти й замислитися, що приваблює (або відштовхує) в цьому образі, людині, занятті. Не завжди хочеться стати саме таким (можна "залипати" на тюнінг автомобілів, але не хотіти туди ж), часом ми говоримо лише про те, що люди займаються улюбленою справою (і тому заздрісно тим, хто свою справу ще не знайшов або боїться почати). Це також можуть бути надихаючі ролики (той самий тюнінг автомобілів може надихнути на зміну стилю, зміну професії на більш творчу або на будь-яку іншу особистісну трансформацію). 

Причина заздрості, через осуд і витіснення цього почуття, може ховатися глибоко. Але знайшовши її й озвучивши вголос, можна відчути велике полегшення, приймаючи себе і свої нововиявлені потреби. Далі потрібно скласти план для їхнього задоволення, з урахуванням реальності та віри в себе.

Усвідомленість — тренд у світі "західної" психології та філософії, причому вже більше століття. За цей час він перейшов з наукових праць і літературних салонів у звичайний масмаркет — слогани про усвідомленість можна побачити навіть на футболках, а зі словом цим знайомі вже й школярі. Однак на рівні виховання в сім'ях ще 30 років тому мало хто замислювався про виховання здорової самооцінки у дітей. Тим більше, що цьому повинні сприяти дитячі садки, школи, гуртки — де все ще заохочується нездорова конкуренція з приниженням, а часом і знеціненням.

Тож сучасним дорослим доводиться вирощувати свою самооцінку самостійно — у психотерапії або за допомогою інших практик для пізнання та прийняття себе. Що цьому сприяє?

1. Валідація своїх почуттів: для цього треба регулярно запитувати себе "як я зараз?", "який я зараз?" і називати вголос усі виявлені почуття (не дії, не бажання, а саме емоції та відчуття). Названим почуттям не давати оцінки "позитивні чи негативні", а лише "інтенсивні чи слабкі". Потрібно бачити причину появи цих почуттів, констатуючи її з розумінням до себе.
2. Визначення своїх сильних стратегій: для цього слід перерахувати та регулярно практикувати ті прості (щоденні або регулярні) дії, які дарують відчуття енергії, натхнення, "потоку". Це стосується роботи, побуту, відпочинку, часу наодинці з собою, улюблених ритуалів.
3. Прийняття свого тіла: окрім читання статей про бодіпозитив, варто буквально приймати своє тіло — є вправи на розгляд свого тіла в деталях без оцінок "добре чи погано", а з описом характеристик цих деталей, наприклад: шкіра рожева, плечі широкі, стегна круглі, живіт м'який і так далі. Рекомендується повторювати вголос наодинці із собою (і дзеркалом).
4. Усунення почуття самозванця: можна почати з вправи на життєвий досвід — перерахувати свої риси характеру і поведінки, а потім до кожної знайти ситуацію з життя, зрозуміти, як ця риса допомогла вирішити ситуацію.

Заздрість аж ніяк не перешкода самодостатності. "Достатньо себе" — це про те, що ніхто інший не здатен оцінити "достатність мене" краще, ніж я. Достатність для своїх цілей, бажань, прагнень, планів. А де є недостатність — там є потреба в зростанні. У цьому заздрість, яка вказує, як знак на карті, куди потрібно рости — чудовий союзник. Якщо прибрати "негативну" складову в оцінці цього почуття, воно перетвориться на переживання гострої потреби щось змінити. 

Тоді заздрість — чудовий старт.