До усвідомленості через романтичне кохання

Романтичне кохання — потужний механізм психічної трансформації. Воно пробуджує в нас архетипічні сили, стикає з тіньовими аспектами та вчить відрізняти ілюзію від реальності. Якщо говорити мемами – “боляче, дорого, назавжди”. Існує книга, автор якої досконально розібрав психологію романтичного кохання і сформулював відповіді на питання, чому сучасна людина західної культури змушена проходити через любовні пристрасті, як через чистилище.

Книгу “МИ. Глибинні аспекти романтичного кохання” я взяла колись на піку болісного розставання, перебуваючи у повному емоційному розладі, і вона на той момент замінила мені психотерапевта. Книга трапилася випадково, але тут юнгіанці напевно згадають про синхронність.

У ній, описуючи міфологічні та архетипічні корені романтичних почуттів, відомий юнгіанський психоаналітик Роберт Алекс Джонсон не просто досліджує кохання, а шукає в ньому шлях до цілісності особистості та спосіб пізнання себе.

Як справжній юнгіанець, Роберт Джонсон розглядає закоханість не лише як особистий досвід, а й як явище з глибокими архетипічними та історичними коренями. Він бачить у ній сучасну форму містичного переживання, що замінило релігійні пошуки середньовічної людини.

Окрім цього, кохання, яке ми називаємо «справжнім», насправді може бути проєкцією внутрішніх архетипів — аніми та анімуса. Усвідомлення цього дозволяє нам не застрягати в залежності від стосунків, а використовувати їх для особистісного зростання.

Джонсон пише про те, навіщо людині романтичне кохання, а це саме те питання, яке мимоволі виникає у День святого Валентина — серед концептуального блиску й міфів, що супроводжують це свято.

Кохання, яким ми його знаємо сьогодні, існувало не завжди. В античності пристрасть вважалася радше небезпечною силою, що веде до руйнування. У Середньовіччі шлюби укладалися з розрахунку, а почуття в них відігравали другорядну роль.

Однак у XII столітті в Європі з’являється феномен куртуазного кохання. У лицарській культурі жінка стає об’єктом поклоніння, схожим на релігійний ідеал. Чоловік служить дамі, здійснює подвиги заради її прихильності, але фізична близькість при цьому не є обов’язковою.

Джонсон зазначає, що такий культ кохання розвинувся під впливом християнського містицизму та вшанування Діви Марії. Західна людина, яка втратила контакт із живим переживанням божественного, почала шукати сакральне у стосунках між чоловіком і жінкою.

Закоханість набула квазірелігійного характеру:

• ідеалізація партнера,
• віра в цілющу силу кохання,
• прагнення до злиття,
• жертовність заради об’єкта обожнювання.

Ця модель досі існує у сучасній свідомості. Ми шукаємо в партнері спасіння, сенс, трансцендентність, але неминуче стикаємося з розчаруванням, коли проєкції руйнуються.

Яскравим прикладом такого механізму є легенда про Трістана та Ізольду, яку Джонсон детально аналізує.
Трістан — лицар, який має одружитися з Ізольдою через обов’язок. Проте випадково вони разом випивають чарівний любовний напій, який пробуджує в них непереборну пристрасть. Їхнє кохання стає фатальним, всепоглинаючим, але приносить лише страждання.

Джонсон інтерпретує це як міф про неконтрольовану силу романтичного кохання, що не є вибором, а нагадує зачарованість, одержимість, залежність. Любовний напій — символ проєкції аніми та анімуса, які створюють ілюзію, ніби партнер є єдиним джерелом щастя та сенсу.

Як тільки магія зникає (а в реальному житті це трапляється неминуче), людина залишається наодинці з реальним партнером, який вже не здається ідеальним. Для багатьох це стає моментом розриву, але для тих, хто готовий працювати над собою, — можливістю для трансформації.

Юнгіанська психологія пояснює романтичне кохання як проєкцію несвідомих аспектів особистості на іншу людину.

• Чоловік, який бачить у жінці музу, рятівницю, джерело натхнення, насправді стикається зі своєю анімою — внутрішньою жіночою енергією, яку він не усвідомлює в собі.
• Жінка, яка сприймає чоловіка як героя, вчителя, надлюдину, проєктує на нього анімуса — свою неусвідомлену чоловічу частину.

Коли проєкція руйнується, настає криза. Людина відчуває, що її обманули або зрадили, хоча насправді вона сама приписала партнеру якості, яких у ньому не було.

Джонсон пропонує не розчаровуватися в коханні, а використати цей момент як можливість для інтеграції:

1. Зрозуміти, що кохання — це дзеркало. Партнер відображає те, що вже є в нас, але залишається неусвідомленим.
2. Перестати шукати ідеал назовні. Замість того щоб сподіватися, що інша людина зробить нас цілісними, важливо знайти аніму чи анімуса в собі.
3. Побудувати зрілі стосунки. Коли проєкції зняті, залишається можливість для справжнього спілкування — без ілюзій, але з повагою та усвідомленням реальності.

Романтичне кохання, яким його розуміє західна людина, — це не просто особистий досвід, а психологічний процес із глибокими коренями. Воно несе в собі ілюзію, магію, залежність, але водночас дає шанс для зростання і самопізнання.

Коли клієнт приходить до психолога з болем, пов’язаним із любовними стосунками, важливо допомогти йому усвідомити свої проєкції та побачити у коханні не спосіб для порятунку, а можливість знайти себе. Дати людині розуміння, що для того, щоб знайти відповідного партнера й уникнути розчарувань, насамперед треба знайти самого себе.