538
Ми продовжуємо цикл статей про типажі жінок-клієнток, які звернулися для проходження аналітичної психотерапії. Описані типажі є узагальненими та метафоричними портретами, усі збіги випадкові. Важливо розуміти, що до кожної метафоричної категорії можна віднести будь-яку жінку незалежно від її біологічного віку.
Узагальнивши власний досвід роботи з жінками за останні 5–7 років, я створила опис типажів жінок, із якими мені довелося працювати: "Жінка – Маленька мамина/татова дівчинка", "Жінка – Тінь, або в тіні великого чоловіка", "Жінка – Ламія, або та, що знищує любов’ю", "Жінка – Риба, або життя всупереч", "Жінка – Красуня і Чудовисько", "Жінка – Дракон усередині – Миша зовні", "Жінка – Спляча Красуня", "Жінка в обладунках", "Жінка – Донька, яка стала старшою сестрою власної матері".
Ви думаєте, що це про те, як Красуня зняла закляття з Чудовиська, і він перетворився на Прекрасного Принца? Аж ніяк!
Жінка змушена кожного разу розігрувати історію "Красуня і Чудовисько", адже першим чудовиськом у її житті насправді був її батько.
Батько однієї Жінки-Красуні був досить турботливим у її ранньому дитинстві, але потрапив у кримінальну ситуацію, намагався разом із сім’єю переховуватись, однак страх переслідування зламав його. Він перетворився на жорстокого тирана, почав зловживати алкоголем, поїхав на заробітки і врешті помер, коли його доньці ледве виповнилося 15. Потім у житті цієї жінки було багато чоловіків. У першому шлюбі, з чоловіком старшим на 13 років, стосунки були аб’юзивними. Навіть після розлучення колишній чоловік довго її переслідував. А потім з’являлися інші чоловіки, але завжди старші й часто не придатні для створення сім’ї, які на певному етапі стосунків просто зникали – хтось йшов, хтось помирав.
Батько іншої Жінки-Красуні був високоорганізованим інтелектуалом, холодним, відстороненим у особистих стосунках, зосередженим на роботі. Він ніколи не ініціював спілкування з донькою першим. Це її не бентежило – її цікавив його світ. Але, щоб отримати бодай якусь реакцію від батька, їй завжди доводилося першій ініціювати спілкування. Вона звикла, що чоловіка потрібно зацікавлювати й спокушати, а потім утримувати його увагу. Батько ніколи не був її захисником, якщо щось траплялося. Він не був Великим Чоловіком, за яким почуваєшся, як за кам’яною стіною. Але він супроводжував її шкільне життя, відвідуючи ранки та батьківські збори. Вона чекала від нього емоційної реакції, але отримувала знецінювальні слова чи стримані односкладні фрази. "Я поставив би 4, а не 5 балів, щоб ти не зазнавалася!". Це ображало її й доводило до сліз. Згодом вона проєктувала образ Великого Чоловіка у стосунках із іншими. Вона вірила, що знайде такого, хто врятує її від усіх негараздів. І одного разу створила образ коханого. Найціннішим для неї було те, що чоловіки цікавилися нею, самі ініціювали контакт. Вона була готова на все. Так у її житті з’явився Чоловік, якому вона була байдужа. Майже 20 років шлюбу вона щось хотіла від нього, чекала, вимагала, змушувала. А він злився, відсторонювався і мріяв, щоб його залишили в спокої. Якось він зізнався, що ніколи її не любив і вважав, що так живуть усі.
Батько третьої Жінки-Красуні був студентом і змушений був одружитися з її матір’ю, бо та завагітніла. Потім він пів життя проживав підліткову кризу непрожитої сепарації – то намагався жити "як усі", то зникав чи впадав у залежність. Відновив зв’язок із донькою, коли їй було близько 16 років, але переніс на неї всі свої негативні й ідеалізовані проєкції. В одних ситуаціях звинувачував і скаржився на життя й матір, що вона зіпсувала йому життя; в інших – ніжно прощався, ніби готувався до відходу; в третіх – ділився своїми рутинними негараздами; у четвертих – намагався повчати, хоча не мав уявлення, як навести лад у своєму житті. Це тривало, поки вона одного разу не сказала, що діти не повинні бути дорослішими за батьків, і вона більше не може його няньчити.
У дорослому житті вона стала одержима ідеєю знайти любов. Їй було неважливо, чи любить вона сама. Вона прагнула, щоб її любили. А якщо ні, витрачала всі сили, щоб привернути увагу й зачарувати, а потім розчаровувалася, знецінювала й кидала, навіть знищувала. Так само, як колись залишили її матір.
"Поки я фліртую з чоловіками – я легка, спокуслива, приваблива. Але щойно з’являється натяк на початок стосунків, мене ніби підміняють. Усередині мене з’являється металева гостра лапа з кігтями, готова садистично стиснути й знищити чоловіка, ніби він щось мені винен, а я маю це отримати будь-якою ціною", – каже одна з таких Жінок-Красунь. "Я пам’ятаю розповіді мами: якщо їй дуже подобався чоловік, це завжди було невзаємно".
Кожна дитина, дорослішаючи, має стати автором свого бажання. Спочатку важливо навчитися висловлювати свої бажання матері, потім іншому. У ролі Іншого спочатку виступає постать батька, який допомагає вийти з діади "мати-дитина" на наступний рівень психічного розвитку. Далі важливо навчитися висловлювати бажання Великому Іншому – тому, хто перебуває за межами сім’ї та триангуляції "мати-батько-дитина". Мати й батько є символічними фігурами, складають "батьківське імаго" – архетипову основу психіки дитини. У кожній дитині є уявлення про ідеального батька чи матір. І знадобиться багато років, перш ніж людина почне приймати своє розчарування й визнавати своїх батьків як реальних живих людей із їхніми недоліками.
Батьківська фігура у психіці дитини є символом виконання закону і способом реалізації бажань. Через постать батька здійснюється бажання, а також проявляється здатність володіти власним бажанням, витримуючи відтермінування його здійснення, звісно, якщо батько сам здатний керувати своїми афектами та бажаннями, а також структуровувати своє життя. Але батьки бувають різними:
Батько як негативний образ. Такий батько є постійним джерелом фрустрації в сім’ї, джерелом насильства для всіх її членів. Це викликає явну агресію усвідомленого або неусвідомленого характеру, яка може проявлятися в актах аутоагресії за умов культурних і сімейних заборон на відкритий прояв агресії.
Батько як ідеал, до якого неможливо наблизитися. Подібна батьківська позиція формує у дівчинки низьку самооцінку, віру у власну неспроможність, відсутність суб’єктивного відчуття своєї території та навичок конфронтації (особливо з представниками протилежної статі). Це створює схильність до ранніх сексуальних стосунків як компенсацію браку любові та прийняття в житті. Як наслідок – порушена прив’язаність, сексуалізація стосунків і/або сексуальна незадоволеність, нездатність створити довірливі, надійні стосунки, а також недовіра до себе, нездатність проявити довіру до інших людей, вийти з травматичної ситуації, сказати "Ні", перервати або запобігти ситуації насильства.
Батько як ідеал раннього дитинства, але відсутній у реальному житті. Таке сприйняття ролі чоловіка в житті формує у дівчинки ідеал чоловіка, якому не судилося втілитися у реальності. Все життя сприйняття чоловіка, який знаходиться поруч, характеризується ставленням "не той", "не такий" тощо. Шукати "того" і "такого" неможливо, адже не можна втратити того, хто вже є поруч: краще синиця в руці, ніж журавель у небі. У ці стосунки, щоб утримати чоловіка, вкладається більше, ніж отримується взамін, а відповідальність за такі стосунки береться як би "за двох". У підсумку жінка переживає спустошення, буквальну залежність від цих стосунків. Вони стають "непотрібними, несправжніми". Чому в них щось вкладати, якщо все одно приречена на душевну порожнечу?
Батько як ідеальний образ, якого ніколи не було. У дочки такого батька відсутня стратегія побудови стосунків із чоловіком. На місці реального досвіду взаємодії з батьком залишається архетипове батьківське імаго, що провокує набір неадекватних поведінкових реакцій: уникнення близькості, фанатичний фемінізм, дисоціація власного тіла й сексуальності; безупинне прагнення створити стосунки будь-якою ціною за відсутності розуміння, як цього досягти. Звідси з’являються історії самотніх жінок у третьому поколінні.
Як формується уявлення про маскулінність? Стосунки з реальним батьком поєднуються з архетиповим батьківським імаго – образом батька в психіці дівчинки. Таким чином наповнюється змістом Анімус майбутньої жінки й закладаються передумови для побудови стосунків із іншими чоловіками та маскулінним аспектом власної психіки. На чоловіка проектується або ідеальний коханий, або монстр – усе це підкріплюється конфліктом цінностей: внутрішній монстр проектується на реальну людину, а бажання – мати нормальні стосунки.
"Наші стосунки руйнуються. Що робити?" – так може звучати первинний запит до мене як аналітичного психолога. Коли я чую такий запит, я не знаю, чи готова жінка працювати над собою і своїми стосунками, чи вона хоче, щоб я змінила її партнера. І потрібен час, щоб пояснити, що її партнер – це дзеркальне відображення її несвідомого, образ "внутрішнього" чоловіка, частина її самої.
Через відображення в інших ми помічаємо себе. Криза у стосунках, за словами клієнток, може виглядати так: "ми на межі розлучення", "кожен живе своїм життям, ми стали чужими", "він мене не чує, його завжди немає поруч, коли він потрібен", "усе добре, якби не пив", "його робота важливіша за стосунки", "він сказав, що не хоче серйозних стосунків", "чому я одна? бачу, як примхливими бувають жінки, але поруч із ними завжди є чоловіки. Що не так зі мною?", "я йому сказала, що поки не хочу стосунків", "я не розумію, у нас стосунки є чи їх немає?", "ми 20 років обманювали одне одного: він – що йому потрібна сім’я, а я – що він зміниться заради мене й дітей", "я постійно його ревную. Ми ж так і познайомилися: він тоді переключився на мене. А раптом зробить це знову?", "я не розумію, чи люблю його, чи ні, а раптом моє ставлення зміниться".
З юнгіанської точки зору партнер, на якого щось "відгукується" всередині, – це носій наших проекцій. Він у глобальному сенсі – "НЕ-Я", отже, на нього на першому етапі стосунків буде спроектовано всі найкращі якості самої жінки (її Анімус): "він (про чоловіка) – сильний, розумний, стриманий, у важкий момент знає, що потрібно робити; витримує мої істерики; уміє піклуватися, а значить, заробить грошей; веселий, із ним цікаво, його цінують друзі, у нього великі перспективи".
А що далі? Якщо стосунки тривають, то на другому етапі партнеру дістануться всі негативні проєкції: "лінивий, нічого сам зробити не може; мамин синочок, за першим її словом одразу біжить до неї й відкладає наші плани; хоче, щоб я давала готові інструкції, а потім робить мене винною; не цінує; не може запам’ятати, що для мене дійсно важливо…"
А тепер, як експеримент, ризикніть повернути всі ці проєкції собі!
Якщо ви знайшли у своїй пам’яті досвід, де проявляєте все те негативне, що знаходите у своєму партнері, перевірте, як змінилися ваші переживання…
Жінка-Красуня може бути дуже успішною: інтелект, соціальні досягнення, хобі, популярність серед друзів, кар’єра, розвиток власного бізнесу. Вона дуже добре вміє використовувати себе, виконуючи роль служіння іншим. Часто поворотним моментом стають симптоми тіла. Коли тіло перестає бути "робочою конячкою", з’являється можливість розвивати дбайливе ставлення до себе. У зрілому віці Жінка-Красуня-і-Чудовисько, переживши кризу, перебуває у точці переходу від прагматизму та раціональності до довіри собі та своїй інтуїції. Жорстоке ставлення до себе змінюється здатністю відчувати свої бажання й відстоювати їх.
Якщо ви прийшли в кабінет аналітичного психолога удвох, це вже інша історія. Із різних звуків какофонії психолог повинен допомогти вам стати злагодженим дуетом.
Щоб з’явилася Гармонія, потрібно:
Результат залежатиме від того, наскільки ви готові повертати свої проєкції собі…
В аналітичній психотерапії робота зі стосунками починається з того, хто став ініціатором звернення до психолога – із вас! Переробити іншу людину неможливо. Це невдячна праця. Але якщо ви починаєте усвідомлювати свої проєкції й повертати їх собі, відбувається магія! Ваш партнер змінюється на очах. Ви більше не нападаєте, а отже, від вас не потрібно захищатися й нападати "на випередження".
Перш ніж з’явиться новий партнер або якісно зміняться існуючі стосунки, спочатку доведеться пізнати й прийняти себе.
497
498
542
530
488
486
481