Психолог пояснив, чому незнайомі люди сумують через загибель Ірини Фаріон

19 липня 2024 року у Львові застрелили громадську діячку, відому медійницю Ірину Фаріон. Психологиня Мальвіна Корж дала MJ пояснення чому навіть незнайомі люди сумують через загибель Фаріон.

“Ця стаття – не некролог знаменитості, а спроба зрозуміти, як до вбивства Ірини Фаріон поставилися люди. Чому навіть ті, хто не особливо поділяв радикальні погляди вченої, все одно сумують за нею. Якщо подивитися з погляду психології та антропології, така нехай і "дивна", але яскрава особистість, як Фаріон - чудова кандидатура в лідери”, - пояснює психологиня. 

 За її словами, загальний біль поєднує, тим більше, коли він справжній – ракетні обстріли (згадайте “Охматдит”) відключення світла, економічні проблеми в Україні лише гуртують людей. Народжують відчуття співвіднесеності та єдності із чимось великим і важливим. Це одна з фундаментальних потреб людини. Ця єдність не буде повною без лідерів. Ними можуть стати державні діячі, генерали армій, воїни, працівники культури, спортсмени. Будь-хто, хто якимось чином підкреслив свою відданість групі, здатний стати кумиром. 

“Щоб стати лідером, не обов'язково бути справедливим, законослухняним чи толерантним. Найважливіше – зуміти проявити себе, зачепивши якісь струни в інших. Ірина Фаріон була людиною чесною і самодостатньою, щирою і принциповою. Публічні скандали лише додавали їй харизми - однаково привабливої для одних та огидної для інших. Але не залишали нікого байдужим”, - коментує психологиня. 

Багатьох українців шокувала смерть Ірини Фаріон, бо це було вбивство. Чимало висловлювань у соцмережах починалося зі слів “ніхто не повинен гинути ось так”. Люди налякані самим фактом загибелі за українську ідею посеред “самого українського” за поглядами та мовою міста.

“Подібний ореол буває у героїв та мучеників. Їхні ідеї можуть здаватися надмірно сміливими, майже фантастичними, але це не перешкоджає “канонізації”. Якщо дивитися з позиції Фрейда та його послідовників, то кожен герой - це принесена жертва. А мета жертвопринесення - спокутувати решту. Це викликає трепет та повагу”, - додає психологиня.