Суб'єктивні історії

"Як я можу залишатися на плаву, коли мої клієнти потопають?" Вперше я пішов із нашої зустрічі розчарованим. Здавалося, що психолог копав не туди. Справа була не в підходах. Не в методах відновлення чи витримуванні емоцій. Справа була у мені

«Я відчував, як моя приватність рушиться, а разом із нею і почуття безпеки, яке я так цінував на наших зустрічах. Я був не просто наляканим, я відчував справжній жах...»

“…Все було непогано, поки ми не зіштовхнулися з моїм колишнім чоловіком. Він був зі своєю новою дівчиною. Це… це жахливо. Я відчула себе такою нещасною та самотньою! Просто взяла та втекла з цього побачення. Саша напевно подумав, що я дурепа, якась”

"Знаєш, а я навіть не знаю його справжнього імені, - прошепотіла вона, і в очах Марини з'явився страх ..."

“Може вам варто поспілкуватися з покійною дружиною та прояснити все? – сказав психолог. - Ви зараз знущаєтеся? - ледве стримуючи сльози, відповів я…”

“Уже кілька років після одруження Олена відчувала тривогу щодо чоловіка. Жінці здавалося, що він з якоїсь причини мав обов'язково кинути її…”

“Я здалася за півроку роботи з психологом. Я робила кроки, наставали зміни, треба було продовжувати. Я шукала підтримки в сім'ї, але замість слів схвалення чула: “ти – залежна. Він із тебе тягне гроші. Він не допомагає, а “прополіскує” тобі мізки”. Я підкорялася доти, доки не потрапила в ситуацію, коли вже не хотіла жити…”