Суб'єктивні історії

«Завжди здавалося, що є справи важливіші, ніж мої маленькі бажання. Але зараз, коли я про це думаю, мені стає сумно...»

У мене була проблема: з дитинства я дико боялася чоловіків. Я боялася так сильно, що ноги підкошувалися. А ще, коли ходила вулицями, мала обов’язково розмовляти телефоном, бо не могла перебувати наодинці з собою. Було відчуття, що я під збільшувальним склом, і мене хтось весь час розглядає

Мене звуть Ольга. Я зважилася на терапію після звичайної розмови з подругами. Ми торкнулися теми стосунків з батьками, точніше — з батьком і це мене “порвало, як Тузік грілку”. Я плакала, хоча точніше буде сказати – ридала. Мене налякала реакція, мій стан та ці сльози, які не змогла пояснити навіть собі

"Я стою оголеною перед дзеркалом. Навколо - купа одягу, серед нього - мої ролі, мої маски. Але я їм не належу. Скоріше навпаки - тепер вони належать мені, і я сама вирішу, чи потрібні вони мені, чи я сьогодні взагалі обійдуся без них".

Продовження розповіді про Єгора, який закохався в жінку старшу за нього на десять років.

У мене була жорстка депресія. Три роки, я щодня вставала з думкою про суїцид, мені не хотілося жити!

— Як ти можеш оцінити свій психологічний стан, Єгоре? — Мені здається, його вже не врятувати.